Розділ 2
Концепція ноосфери в контексті сучасних цивілізаційних процесів:
філософсько-етичний дискурс
Проблематичне забарвлення тих процесів, які визначають обличчя сучасної
цивілізації (це, перш за все, екологічна криза та глобалізація) стимулює пошук
адекватних розв’язків посталих проблем. Науково-філософська думка активно
опрацьовує наявний матеріал пропонуючи різні варіанти виходу з кризи. Пануючі в
науці початку ХХІ століття системна та синергетична парадигма вимагають при
вивченні будь-якого складного явища враховувати взаємозв’язок усіх його
складових елементів та можливі траєкторії розвитку. При дослідженні систем в
яких задіяна людина неминучим є врахування морально-етичних складових її буття,
адже поведінка таких систем багато в чому визначається діяльністю людини, яка,
у свою чергу, залежить від моральних цінностей, які вона сповідує.
Концепція ноосфери була однією з перших спроб системного підходу до вивчення
природного та штучного світів, відповідаючи, таким чином, тенденціям сучасної
науки та зберігаючи потенціал до пояснення актуальних проблем сьогодення. З
огляду на це, сучасні цивілізаційні процеси можуть стати зрозумілішими в разі
їхньої реконструкції у контексті ноосферного вчення. Морально-етичний дискурс в
ході такої реконструкції дає можливість поглибити розуміння глобальних
процесів, які притаманні даному етапу розвитку цивілізації, та “вписати”
концепцію ноосфери в проблематику сучасної етики.
2.1. Етико-екологічний вимір ноосфери
В наш час актуальність екологічної проблематики є очевидною. Завдяки тому, що
криза у відносинах людини з оточуючим середовищем постійно поглиблюється,
екологічна проблема постає найгострішою глобальною проблемою сучасності. Велика
кількість дослідників охоплена пошуком причин, закономірностей розвитку, шляхів
виходу із загрозливого становища, в якому опинилась цивілізація. Ці ж питання
будуть розглянуті у даному підрозділі, в якому ми проаналізуємо екологічну
проблему крізь призму концепції ноосфери, головну увагу звертаючи при цьому на
етичні її аспекти.
Насамперед видається необхідним з’ясувати зміст поняття “глобальна проблема”.
Термін походить від латинського “globus” – куля (в даному випадку йдеться про
земну кулю). Отож, “глобальні проблеми – це характерні для сучасного етапу
розвитку людства суперечності найвищого, планетарного, загальнолюдського рівня,
що відбивають найважливіші тенденції розвитку людської цивілізації. Маючи
відношення не до окремих народів або регіонів світу, вони саме тому можуть
успішно розв’язуватись лишень на шляху консолідації зусиль усіх народів і
держав світової спільноти як інтегральної єдності” [172, с.14-15]. Таким чином,
головною ознакою глобальних проблем, в т.ч. екологічних є те, що вони
стосуються всього людства і вирішуватись можуть лишень спільними зусиллями
світового співтовариства.
Екологія (від гр. “ойкос” – дім) як наука зародилась наприкінці ХІХст. Перша
половина XX століття позначена активним концептуальним та методологічним
оформленням екології, її багатоаспектним емпіричним та теоретичним розвитком. У
процесі становлення, під впливом певних парадигм наукового пізнання, змінювався
образ екології як науки, розширювалось її проблемне поле. До середини XХ
століття, в основному, сформувалось її розуміння, як самостійної, прогресуючої
галузі біології. На думку багатьох дослідників і, зокрема, українського вченого
В.Крисаченка, з другої половини ХХ століття екологія розвивається у напрямі
перетворення в самостійну гілку природознавства. Водночас дослідження
взаємовідношення людини з довкіллям стає однією з центральних проблем сучасної
екології. Як вважають її методологи (М.Кисельов, Ю.Шеляг-Сосонко та інш.), в
ній межі дослідження розширені від вивчення відношення “організм – середовище”,
до “людина – природа”. А воно є співзвучним з більш широким відношенням “людина
– світ”, яке, постає предметним полем філософії. Таким чином, проблематика
сучасної екології стикається з філософською. Мабуть, цим пояснюється стійкий
інтерес до екологічної тематики філософів, які активно працюють в даному
напрямі, сформувавши, таку галузь, як філософія екології, актуальність якої
невпинно зростає.
Слід зауважити, що в сучасних умовах відбувається диференціація екології та її
експансія на нові предметні сфери. Розвивається загальна та теоретична
екологія, і, водночас, сукупність окремих прикладних екологічних наук. Крім
того, як зауважує українська дослідниця Л.І. Сидоренко, сучасний етап розвитку
екологічної науки можна визначити як постнекласичний. “Вивчення екологічних
систем, що є складнодинамічними, нерівноважними, розвиваючимися,
людиновимірними потребує нових методологій і включення морально-аксіологічних
орієнтацій в сам процес дослідження й дій з ними” [176, с.27]. Відтак,
закономірним є утворення істотно нових ланок етичного знання, що мають
екологічне спрямування. Протягом минулого сторіччя в межах етики виникла низка
спеціальних галузей прикладного характеру. Відносно самостійними дисциплінами
стали, наприклад, педагогічна, юридична, медична етики тощо. Аналогічним чином
утворились етичні дисципліни соціально-екологічного спрямування, зокрема,
біоетика, етика землі, етика землекористування, екологічна етика. Остання має
найширше значення з усіх сучасних галузей етичного знання, яким властиве
екологічне спрямування. Вона обіймає всі без винятку морально етичні аспекти
ставлення людини до природного довкілля. “Екологічна етика є науковим пошуком
реальних альтернатив і, навіть, метафізичних принципів, що відповідають
сучасній екологічній ситуації. Філософська проблематика екологічної ет
- Київ+380960830922