Розділ 2
Формування аналітично-інформаційної бази прийняття стратегічних рішень на
підприємствах легкої промисловості (на матеріалах підприємств Чернігівської
області)
2.1. Фінансово-економічний аналіз поточного стану галузі легкої промисловості
України
Життєво важливим не тільки в економічному, а і соціальному відношенні в Україні
є рівень розвитку галузі легкої промисловості, яка утворює один з вагомих
виробничих сегментів економіки України. Найнижчий рівень виробництва у цій
галузі за роки державної незалежності мав місце в середині 1998 р. У той період
обсяг виробництва з окремих найважливіших видів продукції скоротився в 10 - 20
разів проти 1990 р., а частка легкої промисловості у загальному виробництві
промислової продукції в Україні зменшилася відповідно з 10% до 1,4%, при цьому
бюджетні надходження не перевищували 0,8% та було втрачено більше 250 тис.
робочих місць. Ринок характеризується великою кількістю покупців та продавців,
що наближує його до монополістичної конкуренції. Як правило, 70 - 80%
постачальників - іноземні підприємства, продукція яких відрізняється високою
якістю та помірними цінами. У зв’язку з цим виникає потреба в орієнтуванні
діяльності підприємств на використання системи стратегій управління як на рівні
окремого підприємства, так і всієї галузі в цілому.
Легка промисловість України є однією з найбільш соціально значимих і являє
собою багатогалузевий комплекс з високим рівнем внутрішньогалузевої кооперації,
має 17 підгалузей і забезпечує роботою, за даними 2003 р., майже 199 тис.
трудящих, з них текстильна промисловість – 62 тис. чол., швейна - 102 тис.
чол., шкіряна, хутрова і взуттєва – 35 тис. чол., (у 2002 р. галузь налічувала
225 тис. робітників., а у 2001 р. – 252 тис. чол., 2003 р. – 186 тис. чол.), що
є важливим для розв'язання проблеми зайнятості у суспільстві. Основними
підгалузями є: текстильна, в тому числі льняна, бавовняна, шерстяна, шовкова,
трикотажна, первинна обробка льону та шерсті, виробництво нетканих матеріалів,
шкіряна, текстильно-галантерейна, фурнітурна; швейна; взуттєва,
шкіргалантерейна, хутряна, виробництво іграшок, фарфоро-фаянсова та інші.
Найвища концентрація об'єктів галузі в Дніпропетровській, Донецькій,
Харківській, Львівській, Луганській областях і м. Києві. За об'ємами
виробництва продукції легкої промисловості в Україні найбільшу питому вагу
мають підприємства Житомирської області - 10,2%, Луганської - 7%, Чернігівської
- 6,6%, Львівської - 6,1%, Рівненської - 5,5%, Івано-Франківської - 5%, м.
Києва - 9%. В структурі галузі найбільший об’єм виробництва приходиться на
продукцію швейної та текстильної промисловості.
Продукція легкої промисловості спрямована на задоволення потреб споживачів,
постачання сировини та допоміжних матеріалів для машинобудування, харчової,
хімічної промисловості. Потужність легкої промисловості не тільки здатна
задовольнити всі потреби внутрішнього ринку, а і крім того, їй відведена роль
“посередника” в міждержавних стосунках країн СНД, що виявляється в обміні
сировиною та ресурсами, готовою продукцією, напівфабрикатами. Саме тому виникає
нагальна потреба в стабілізаційних процесах саме в цьому секторі економіки,
який зорієнтований на індивідуальні запити споживача і головною ціллю
діяльності якого є забезпечення ринку України високоякісною продукцією широкого
вжитку.
Легка промисловість сьогодні є однією з головних галузей індустріалізації
багатьох країн третього світу, що робить її основним джерелом робочих місць.
Головними факторами існування цієї галузі в більшості країн залишається дешева
робоча сила та наявність значних резервів її малокваліфікованої частини. Така
ситуація стає вирішальним чинником обрання міст розташування виробництва, що
відображається в перенесенні виробництва з економічно розвинутих країн до
країн, що розвиваються. Останнім часом відбувається швидкий розвиток
текстильного виробництва, зосередженого в Китаї; також збільшуються обсяги
взуттєвого виробництва, які змістилися в Корею, Індію, Бразилію та В’єтнам.
Така тенденція характерна і для виробництва іграшок, спорттоварів, хутряних
виробів. Промислово розвинуті країни залишають за собою право розробки еталонів
продукції, виробничої документації та проектних зразків, а також виробництва
трикотажу (але не тканин), причому провідна роль залишається за “будинками
високої моди”.
Текстильна промисловість представлена трьома видами виробництв: змішаних тканин
з різноманітних видів штучних волокон, а також бавовняних, трикотажних,
головним чином з синтетичних тканин. Головним виробником цього виду тканин
залишається США (10 млрд. м), але останнім часом вони втрачають свої позиції,
передаючи “пальму першості” Китаю та Індії, які виробляють близько 10% всіх
тканин. Найважливішими виробництвами залишається виготовлення тканин із
синтетичних волокон, випуск яких приблизно, складає 40 - 55 млрд. м., чисто
бавовняних – 35 - 40 млрд. м., тканин із вовни 3 млрд. м., льону та чистого
шовку – 1,8 млрд. м. Популярними на ринку є так звані ручні тканини, найбільш
відомою з яких є індійська тканина (сарі) зі щорічним обсягом виробництва 5-6
млрд. м. Головним виробникам бавовняних тканин є Китай та Індія ( 7 - 9 млрд.
м.), Японія, Італія, Тайвань, Єгипет (2 - 1,5 млрд. м.) [80].
Споживчий ринок легкої промисловості України складається з продукції
підприємств Росії, Білорусі, країн Балтії, Чехії, Польщі, Близького Сходу, Азії
тощо. Ситуація в текстильній промисловості України, що включає виробництво
текстильних матеріалів, одягу, природних та хімічних волокон, органічних
барвників, текстильно-допоміжних
- Київ+380960830922