Розділ 2
Теоретичні та методичні основи визначення рівня розвитку соціальної сфери
сільських населених пунктів
2.1. Методичні підходи до визначення рівня розвитку соціальної сфери на
сучасному етапі
Однією із ключових проблем під час переходу до ринкових відносин є подальше
підвищення наукової обґрунтованості альтернативних варіантів прийняття рішень
стосовно соціальних питань, і зокрема – розвитку соціальної сфери села.
Оскільки соціальний потенціал формує фактори мотиваційного механізму
ефективного функціонування аграрного виробництва ми вважаємо, що аналіз
розвитку та діяльності соціальної сфери повинен систематично здійснюватися як
на обласному рівні, так і на рівні адміністративних районів. На сучасному етапі
особливо важливого значення набуває формування цільових програм соціального
розвитку сільської місцевості на рівні регіону, які забезпечують ефективне
вирішення комплексних завдань регіонів та сприяють зростанню ефективності
сільськогосподарського виробництва. Зокрема, основні позиції стосовно
подальшого розвитку соціальної сфери села зазначено у „Державній програмі
розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року”, „Стратегії
соціально-економічного розвитку Сумської області на період до 2015 року” та ін.
[56, 104, 136, 176]. Для вирішення зазначених там завдань ми вважаємо за
необхідне визначити показники, що характеризують рівень розвитку соціальної
сфери села та розробити методику для ранжування сільських регіонів області у
відповідності до них. Оскільки ми вважаємо, що існує залежність між
ефективністю агрогосподарювання та розвитком соціальної сфери, то необхідно
перш за все розглянути сутність ефективності.
Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію економічних
законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в
якій реалізується мета суспільного виробництва [3, с.397, 6, 60, с.102]. Так як
метою сучасного виробництва і всієї політики держави є задоволення потреб
населення та підвищення його добробуту , то доцільно розрізняти економічну та
соціальну ефективність виробництва. Економічна ефективність виражає
результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного
результату.
Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб населення.
Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована безпосередньо на
населення, відповідає його потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується
добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то діяльність
суспільне виробництво є соціально ефективною [116, с.39-40]. З нашої точки
зору, соціальна ефективність повинна відображувати поліпшення умов життя та
праці населення (покращення умов праці, відпочинку та побуту, поліпшення
навколишнього середовища, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей,
скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація
важкої фізичної праці, розвиток соціальних та правових інститутів, тощо).
Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв’язок (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Взаємозв’язок між ефективністю розвитку суспільного виробництва та
соціальної сфери
З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства
об’єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Не можна підвищити
добробут населення, не забезпечивши істотного зростання продуктивності праці.
Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності.
Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних
проблем [36, с.18]. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає
вирішальним фактором раціонального та економного ведення господарства в
інтересах суспільства та його окремих членів [73, 74, с.31, 116, с.39-40,]. У
сучасних умовах господарювання соціальна ефективність кінцевих результатів
виробництва означає недопустимість збільшення обсягів випуску продукції і
одержання прибутку за рахунок погіршення умов праці, завдання шкоди довкіллю,
зниження інших показників життєдіяльності людини [200, с.196].
Зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва нами
розуміється як якісний ріст, коли пріоритетний розвиток аграрного сектору стає
основою зміни не тільки структури виробництва, але і соціального потенціалу,
включаючи рівень доходів, якість споживання, захист навколишнього середовища,
вільний час і всебічний розвиток людського капіталу. У зв’язку з визначеними
пріоритетами соціально-економічного розвитку нашої держави в сучасних умовах
[182] особливо актуальною стає проблема оцінки ефективності соціальної
діяльності. Ефективність соціальної діяльності – це узагальнюючий інтегральний
показник якості, а також це явище, яке зачіпає безліч різноманітних соціальних
факторів, що впливають на загальний добробут населення [200, с.196].
Питання оцінки діяльності соціальної сфери розглядалася багатьма вченими. Деякі
з них для оцінки рівня розвитку соціальної сфери вважають за необхідне
використовувати узагальнюючі основні показники ресурсного потенціалу – основні
фонди, капітальні вкладення, чисельність зайнятих [40, 71]. Так, М.Г. Кирієнко
пропонує використовувати співвідношення вартості основних фондів і зайнятих у
виробничій та соціальній інфраструктурі для характеристики загальної картини
комплексності в розвитку господарства регіону [71]. Аналогічну пропозицію
зробив С.Г. Важенін, застосувавши для узагальнюючої оцінки показники
середньорічної чисельності робітників та службовців соціальної інфраструктури,
вартості основних фондів (всього і на душу населення), капітальних вкладень в
соціальну
- Київ+380960830922