Вы здесь

Різці на пам'ятках пізнього палеоліту Північно-Західного Причорномор'я

Автор: 
Пітсруїл Ігор Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000184
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ РІЗЦІВ ПІЗНЬОПАЛЕОЛІТИЧНОГО ПОСЕЛЕННЯ АНЕТІВКА 2
В наш час існує три підходи, які застосовуються для типологічної класифікації
кам’яних виробів.
В першому випадку, різці розподіляються на декілька основних груп чи типів (як
правило: кутові, бокові (ретушні), серединні (двогранні) та інші), які
супроводжуються невеликим описом [напр.: 51, с. 55; 52, с. 50; 53, с. 63; 100,
с. 119; 91, с. 30, 32, 37, 45; 64, с. 95; 25, с. 134 та інші].
В другому випадку, для типологічної класифікації використовується
багатоступінчаста ієрархічна система [29, с. 20-39; 22 та ін.], при якій всі
ознаки виробів знаходять своє відображення на певних таксономічних рівнях, між
якими і відбувається порівняння [23, с. 10].
В третьому випадку, який являє собою дещо середнє між першими двома, суть
міститься в тому, що увесь масив зібраних на пам’ятці знарядь підрозділяється
на окремі категорії, серед яких виділяються так звані культуроутворюючі типи.
По наявності чи відсутності тих або інших типів, а також - їх співвідношенню
між собою визначається хронологічне положення і культурна атрибуція пам’ятки
[131, р. 408-412; 2, с. 21-22; 54, с. 89-98; 55, с. 30-37 та ін.].
На практиці застосування тих чи інших типологічних схем - довільне, в значній
мірі залежить від конкретного дослідника, а також - тих задач, які він перед
собою поставив.
Метою даного розділу являється всебічне типологічне вивчення різців
пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2, яке необхідне для подальшої
реконструкції давнього виробництва і на основі якого буде можливо прослідкувати
зміни хронологічного і культурного характеру.
Категорія різців поселення Анетівка 2 чисельно переважає над іншими категоріями
виробів з вторинною обробкою (виключаючи мікроінвентар). Дослідження різців
проводилось на матеріалах розкопок 1978-2002 рр. Всього було опрацьовано 5542
вироби.
Характеристика сировини та заготовок для виготовлення різців
В порівнянні з прилеглими районами, долина р. Бакшали багата кременевими
родовищами, що обумовило розташування там великої кількості пам’яток кам’яного
віку.
Геолого-петрографічні дослідження в даному регіоні та сусідніх територіях
проведені в 1990-х роках В.Ф. Петрунем, який вказує, що в даному регіоні спектр
сировини (хоча й не дуже якісної) достатньо широкий. Це - місцевий,
«бакшальський» кварц-халцедоновий кремінь, матовий в зламі, який майже не
просвічується, переважно - початково сірих з варіаціями відтінків, нерідко - з
чорними чи іржавими одно- і до тришарових, вузькими в перші міліметри, каймами
під слабше окрем’янілою жовновою опоковою кіркою. В ньому достатньо часто
зустрічаються дрібні вкраплення опокового материнського субстрату чи пустоти,
по периферії стяжінь іноді з зеленуватими істотно глауконітовими оторочками. В
культурному шарі - епізодично з сизуватою патинізацією, що починається, чи
вторинними інфільтраційно натічними карбонатними плівками, в кожному
другому-третьому випадку частково, а іноді повністю просякнутий бурими
гідроокислами заліза [67, с. 9-10; 66; 104, с. 165-166]. Його корінні виходи
розташовуються недалеко від гирла р. Бакшали, по її лівому борту. Час
формування цих інфільтраційно-епігенетних кременів не верхньокрейдового, а
сарматського віку. Частина кременів з корінних порід внаслідок ерозії
переміщується в делювій, а звідти попадає в русло Бакшали, в результаті чого
зазнає відомої окатаності (що найчастіше відбивається на стані опокової
жовнової кірки). Тому, при описанні знарядь з цієї сировини доцільно говорити
не про гальки, а саме про жовна, враховуючи їх гіпергенно-епігенетичне вихідне
походження [69; 104, с. 165-166].
Щодо справжнього галькового кременю, який є в палеолітичних колекціях, В.Ф.
Петрунь вважає, що він частково може виходити з алювію гіпсометрично більш
високих надзаплавних терас регіону. Кремінь верхніх терасових рівнів басейну р.
Південний Буг міг з часом попасти в розріз нижче розташованих, геологічно більш
молодих річкових терас. За походженням виділяються наступні види такої
сировини:
1. Завжди вторинно озалізнений бурий, ржаво-бурий (але який просвічує краще
бакшальського) «холодцеподібний» (з білястою пунктацією) вихідно
осадочно-діагенетичний кремінь верхньокрейдового віку. Походить з
«загривкового» (на «стрілці» рік Південного Бугу та Бакшали, орієнтовно в
двохстах метрах на схід від стоянки Анетівка 22) кар’єрчика, який розрізає
третю надзаплавну терасу Південного Бугу, де його вміст досягає 0,1-0,5% від
загальної кількості окатаних кластогенних уламків, розміром більше 2 см в
поперечнику.
2. Також алювіальний, гальковий кремінь, але припустимо вихідно палеозойського
віку (від халцедонового рожевуватого, який добре просвічується до сірого і
навіть фіолетового роговикового, опакового, мікрокварцового). Він багаторазово
перевідкладався, - спочатку, без сумніву, льодовиком, а потім річними водами
плейстоценової р. Синюхи в долину Південного Бугу, яка розташовується за межами
моренного язику дніпровського зледеніння. Ці силіциліти первісно північного (аж
до Підмосков’я з його декоративними кременями) походження або з більш південних
районів руської платформи з сировиною також осадочно-діагенетичної або
субаерально-епігенетичної природи. Вони відмічені в розрізі майже
тридцятиметрової висоти IV-ї надзаплавної тераси, розрізаної, наприклад, явно
менш кремененосним в порівнянні з менш високими терасами, баластним кар’єром
нижче за течією колишнього с. Кременчук на лівому березі П. Бугу.
3. Мабуть, аналогічного змішаного генезису і рідкісна галя
кварцево-халцедонового складу з глаукон