Вы здесь

Організаційно-економічні фактори регулювання розвитком соціальної інфраструктури села (на матеріалах Закарпатської області)

Автор: 
Лавренюк Євгенія Святославівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000446
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГАЛУЗЕЙ
СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1 Ефективність функціонування галузей, що забезпечують відтворення сільського
населення
У здійсненні сучасного реформування аграрного сектора економіки, забезпеченні
необоротності та ефективності реформ ключова роль належить реалізації на
практиці тих організаційно-економічних заходів мотиваційного механізму, які
здатні реалізувати соціальне спрямування всіх перетворень на селі. Аграрна
політика має перспективу й загальне визнання та підтримку, коли вона зачіпає
соціально-економічні інтереси не тільки селянства в цілому, а й кожного окремо
взятого селянина зокрема, його добробут, традиції, звички, культуру, побут і
духовність. Актуальність та пріоритетність аграрних перетворень зумовлена тим,
що в сільській місцевості проживає і в найближчій перспективі проживатиме
близько третини населення України. Село не тільки виконує функцію продовольчого
і сировинного забезпечення держави, а й залишається носієм і продовжувачем
самобутніх матеріальних, культурних та моральних надбань українського
менталітету. Невід’ємною складовою формування та побудови
соціально-орієнтованої економіки є реалізація комплексу заходів, пов’язаних з
підвищенням рівня життя сільського населення, створенням умов та реальних
можливостей для забезпечення ним власного добробуту. Одним з головних важелів
цього є створення належних умов для селян, підвищення престижності та мотивації
до праці у сільському господарстві, вирівнювання доходів, поліпшення торгового,
побутового та медичного обслуговування сільських жителів, створення додаткових
робочих місць та розвитку інфраструктури села, підсобних підприємств і
промислів, розширення промислової переробки сільськогосподарської продукції,
забезпечення зайнятості сільського населення, в особливості молоді, відновлення
культурно-національних традицій на селі.
Однією з найгостріших проблем, повґязаних з реформуванням економіки, побудовою
соціально орієнтованої ринкової системи господарювання, є розвиток соціальної
сфери села, зокрема підвищення матеріального добробуту сільських жителів.
Перспективний розвиток села вимагає насамперед удосконалення його соціальної
інфраструктури, прискорення темпів житлового, комунального, побутового,
культурного, дорожнього та водогосподарського будівництва. [14, с.126] Робочий
день селян перевищує усі фізіологічно допустимі норми, сягаючи 15 годин на
добу. Тим самим обмежується фізичний та духовний розвиток особистості. Істотних
змін потребує система соціального забезпечення сільського населення, яка
складається з пенсійного та медичного забезпечення, обовґязкового державного
страхування, соціальної допомоги безробітним, надання пільг населенню у
користуванні житлово-комунальними послугами, грошової допомоги
малозабезпеченим, житлових субсидій.
Соціально-культурні та побутові умови життя , що теж визначають добробут і
трудову мотивацію, у значної частини селян не відповідають сучасним вимогам
проживання людини. Сільські жителі позбавлені можливості користуватися
більшістю надбань культури і побуту.
Практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери
обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соціальної
інфраструктури. У 2000 році соціальна складова видатків загального фонду
Державного бюджету України становила 27,9%, у 2001році – 29%, 2002році –33,9%,
2003 році – 46,3%. Бюджет 2004 року відповідні витрати визначив на рівні 52%.
[66, с.226]. Але і нині не мають шкіл і первинних закладів медичного
обслуговування 1800 сіл України, жителі ще 1200 сіл користуються привозною
водою, клуби і будинки культури є в 69% сіл, дитячі дошкільні заклади – у 38%,
2/3 не мають газу, близько третини сіл віднесено до категорії деградуючих.
Тисячі поселень позбавлені шляхового та автобусного сполучення, власного
телефонного та телевізійного звґязку. Закриваються дитячі дошкільні заклади,
будинки культури та побуту, лазні та перукарні, у них скорочується кількість
робочих місць, а отже, надання послуг. Зазначене негативно позначилось на
соціально-демографічній ситуації на селі. По суті щорічно, з демографічної
карти зникає 3-4 сільські райони. Не затримується молодь, особливо спеціалісти
[38, с.11].
Звідси випливає гостра потреба у дослідженні галузей соціальної інфраструктури,
які безпосередньо впливають на формування, підготовку, перепідготовку та
використання соціально-трудового потенціалу села. Однак, перш ніж приступити до
такого аналізу, відмітимо що сільська соціальна інфраструктура є частиною
соціальної інфраструктури країни або регіону, яку в цілому становлять:
житлове і комунальне господарство;
освіта і фізична культура;
культура і мистецт­во;
охорона здоров'я;
транспорт і зв'язок у частині, пов'язаній з обслуговуванням населення;
торгівля та громадське хар­чування;
служба побуту;
інші галузі невиробничої сфери.
У структурі зазначених галузей домінуюче місце в забезпеченні відтворювальних
процесів належить охороні здоров'я, фізичному розвитку і спорту. Саме ці сфери
здійснюють найважливіший вплив на стан здоров'я, яке, на думку Л.Шевчук,
“становить ядро цих компонентів трудового потенціалу” [108,с.30]. З такою
думкою важко не погодитися, тому що саме валеологічний компонент сьогодні
формує якість трудового потенціалу суспільства, і що не менш важливо, його
конкурентоспроможність, вартість та ціну робочої сили. В методологічному плані
це означає необхідність дослідження взаємозв’язку економічних, соціальних,
демографічних процесів, які