РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ АВҐУСТА-ГЕРМАНА ФРАНКЕ
2.1. Християнське виховання як основа формуваня особистості у педагогічній
концепції А.-Г. Франке
Авґуст-Герман Франке – як священик і теолог – був переконаний, що процес
виховання особистості повинен мати яскраво виражений релігійний характер. У
всіх навчально-виховних закладах, заснованих ним, християнське виховання було
основним складником виховного процессу.
А.-Г. Франке наголошував на необхідності відокремлення людської душі від
загального духовного занепаду і розтління: „Будь-яке виховання має бути
спрямоване на те, щоб відірвати людину від усього хибного і зіпсованого та
навернути її до кращого [103, c. 464]“. На думку А.-Г. Франке, людина була
створена за подобою Божою, але через гріхопадіння порушила цю схожість і
наблизилася до занепаду. „Великою і глибокою є ця зіпсованість, вона стосується
не якоїсь окремої сфери людини, а послаблює всі її духовні сили [103, c. 366]“.
Виховання, як вважав А.-Г. Франке, має відновити схожість людини з Богом, дітям
треба по-справжньому змалювати шляхетність людської душі, яка полягає у
наближенні до образу Божого. А.-Г. Франке вказує на те, що кожна людина
спочатку була створена для прославлення Бога, та через гріхопадіння втратила
цей дар. Так, починаючи своє „Коротке і просте повчання“, він говорить, що
віддавати славу Богу треба скрізь і завжди, а у навчально-виховному процесі це
має стати основною метою як вчителя, так і учнів. Франке наголошує на
необхідності повернення людини до Божественного порядку. А можливе це
повернення лише через розкаяння людини в своїх гріхах і примирення з Богом.
Йменуючи Бога Богом порядку, А.-Г. Франке називає Його також Богом любові.
Християнське виховання Авґуст-Герман Франке розуміє як навернення людини до
Бога, виховання її у християнських чеснотах і спонукання до служіння Богу.
Процес виховання у школах „Сирітського Дому“ мав дві основні мети:
– навернення людини до Бога та перебування її у благодаті Божій;
– прославлення, возвеличення Бога та служіння Йому.
За А.-Г. Франке навернення людини до Бога має відбуватися у п’ять етапів:
– розкаяння у скоєних гріхах;
– пізнання Христа шляхом дослідження Біблії;
– слухання та проголошення проповіді;
– християнське спілкування;
– теологічне навчання.
На першому етапі кожна людина, на думку А.-Г. Франке, мусить усвідомити себе
грішником і розкаятися у неправедних вчинках. Результатом щирого покаяння має
стати прагнення людини жити богоугодним благочестивим життям, яке у пієтизмі
отримало назву „praxis pietatis“, тобто „практичне благочестя“.
Другий етап навернення людини до Бога відбувається шляхом пізнання Христа у
Святому Письмі, де Христос виступає посередником у стосунках між людиною і
Богом. Біблію А.-Г. Франке вважав основною книгою Божого відкриття і прямим
шляхом до спасіння: через пізнання Ісуса Христа людям відкриється прямий шлях
до спасіння та богопізнання [100, с. 241]. Тільки Христос, зауважує А.-Г.
Франке, може змінити життя людини на краще, відновити його смисл і надихнути
людину на добрі вчинки. Оскільки побачити Христа у реальному житті неможливо,
людям залишається пізнати Бога через вивчення Святих Писань.
На третьому етапі визначальну роль відіграє проповідь, яку А.-Г. Франке вважав
важливим інструментом духовного зростання людини та її готовності пізнати Бога.
Тлумачення і поширення Євангелія повинно здійснюватися через „Божих рабів“,
яких Всемогутній створив для цього. Такими посланцями, перш за все, мали стати
вчителі та вихованці закладів, заснованих А.-Г. Франке. Вчителі обов’язково
повинні мати, крім педагогічної, теологічну освіту. Вони мусять бути для дітей
прикладом Євангельського життя, являти дітям Бога на землі. Тому Франке називає
вчителів справжніми посланцями Бога: „Мудрість Божа полягає у тому, щоб
навчити, пробудити та спонукати до кращого людей через людей. Саме так люди
отримують навички віри та любові, так здійснюється заповіт Бога, так відкриває
Бог людям практичні можливості для виявлення віри і любові до ближнього, для
поєднання їх між собою [79, с. 33-36]“.
Суть четвертого етапу – в християнському спілкуванні. Християнське спілкування
А.-Г. Франке розумів як бесіди з одновірцями, людьми, які вже навернулися до
Бога та присвятили своє життя служінню Богу та ближньому. Під час спілкування
навернених до Бога душ треба було обговорювати біблійну тематику та з’ясовувати
можливості застосування моралі біблійних сюжетів у повсякденному житті. Під час
таких спілкувань рекомендувалось використовувати християнський спів, тобто
виконувати біблійні псалми та релігійні гімни. Сам Авґуст-Герман Франке написав
декілька гімнів, які до цього часу співаються під час зібрань у євангельських
церквах Німеччини.
Останній етап у наверненні до Бога – це теологічне навчання. Воно мало
слугувати кращому пізнанню Бога та служінню ближньому. До теологічного навчання
А.-Г. Франке заохочував випускників своїх навчальних закладів. Після отримання
теологічної освіти студенти продовжували свою діяльність як священики і
проповідники Євангелія, а також як вчителі у навчальних закладах „Сирітського
Дому“.
Друга мета навчально-виховного процесу могла досягатися лише наверненими до
Бога людьми через свідоме посвячення людини на служіння Богу.
А.-Г. Франке розрізняє дві сили, які постійно живуть в душі людини: волю і
розум. Цим він поділяє думку психологів своєї епохи. Так, відомий психолог
Німеччини XVII ст. Петрус Моленаус зазначає: „Наша душа має дві великі
можливості: розум і волю, а розум, в свою чергу, ще три: уяву, пам’ять та
судження [163, c. 265]“. А.-Г. Франке, говорячи про формування характеру
людини, визначає, що справжнє
- Київ+380960830922