Розділ 2
розвиток інноваційної діяльності промислових
підприємств
2.1. Світовий досвід регулювання інноваційної діяльності промислових
підприємств
Державна інноваційна політика в промислово розвинених країнах направлена на
створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних
процесів і є зв’язуючою ланкою між сферою „чистої” (академічної) науки та
потребами виробництва. Загалом роль держави в області підтримки інновацій можна
звести до наступних моментів:
держава сприяє розвитку науки, в тому числі прикладної, і підготовці наукових
та інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей);
в рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, направлені
на підвищення інноваційної активності бізнесу;
державні замовлення, переважно в формі контрактів, на проведення НДДКР
забезпечують початковий попит на багато нововведень, які потім знаходять широке
застосування в економіці країни;
фіскальні та інші елементи державного регулювання формують стимулюючий вплив
зовнішнього середовища, які зумовлюють ефективність і необхідність інноваційних
рішень окремих підприємств;
держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії
академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію в області НДДКР промислових
підприємств та університетів.
Існує безліч форм управління інноваціями на самих різних рівнях: від
підприємств до держави, загалом покликаної в сучасних умовах здійснювати
спеціальну економічну політику. Як і практично всяка інша політика, вона
неоднакова в різних країнах, хоч і підлегла одній і тій самій меті:
стимулюванню інноваційної активності і розвитку науково-технічного потенціалу.
По мірі активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн:
в першій переважає концепція необхідності активного втручання держави в
управління економікою (Японія і Франція);
друга характеризується переважним натиском на ринкові відносини (США,
Великобританія);
третя дотримується „проміжного” варіанту в економічній, в тому числі і
інноваційній, політиці. Державне регулювання поєднується з низьким ступенем
централізації державного апарату, використовуються непрямі методи впливу при
розвиненій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.
Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються
переважно в двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій.
Адміністративно-відомча форма проявляється у вигляді прямого дотаційного
фінансування, яке здійснюється у відповідності зі спеціальними законами, що
приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Так, в США в 1980р.
був ухвалений закон Стівенсона-Вайдлера „Про технологічні нововведення”, який
передбачає ряд заходів стимулювання промислових інновацій (створення для їх
вивчення і стимулювання спеціальних організацій в рамках апарату виконавчої
влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами,
промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і
корпорацій, які вносять великий внесок в розвиток науки і техніки).
Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування є відкриття в США у
1985р. Інституту промислової технології при Мічиганському університеті. На
організацію цього інституту місцевою і федеральною владою було виділено 17 млн.
дол. Основна його задача – розробка і досвідчена експлуатація гнучких
інтегрованих виробничих систем і інших засобів автоматизації виробництва.
Усього з 133 млрд. дол., що витрачаються в США на НДДКР в 1988р. на частку
федерального уряду доводилася майже половина – 49,3%.
Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає конкретне
фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки
нововведень, в тому числі і в малих наукоємних фірмах; створюється система
державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, підприємствам
надаються пільгові кредити для здійснення нововведень та ін. Контрактне
фінансування являє собою один з елементів поширеної в цей час системи
контрактних відносин – договорів між замовниками і підрядчиками (в цьому
випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НДДКР – наприклад, в
аерокосмічній області, – а фірма-виконавець НДДКР є підрядчиком). У договорі
чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний розподіл праці між
виконавцями, характер матеріальної винагороди. Суворо обговорюються взаємні
зобов’язання і економічні санкції. У США таким чином фінансуються з
федерального бюджету 77% витрат на НДДКР.
Особливе місце в системі „прямих” заходів впливу держави на інноваційний бізнес
займають заходи, стимулюючі кооперацію промислових підприємств в області НДДКР
і кооперацію університетів з промисловістю. Друга з цих форм кооперації
викликана усвідомленням об’єктивної необхідності, з одного боку, доведення
передових наукових ідей до стадії їх комерційної реалізації, з іншою, –
створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних
досліджень. У цьому напрямі державної інноваційної політики чітко виявляється
її перспективна спрямованість, зацікавленість в науковій новизні промислових
інновацій, що нерідко є повторним при реалізації інтересів у промислових
компаній, які вирішують насамперед виробничі і комерційні задачі. Взагалі, по
справедливому зауваженню А.Я. Лівшица, „ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є
потреба в здійсненні великих інвестиційних проектів, з тривалими термінами
окупності, високою мірою прибутку і невизначеності відносно майбутньої норми
прибутку” [86]. Створення консорціумів, інженерних центрів, науко
- Київ+380960830922