РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ
2.1. Відкриття провадження і підготовка до судового розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою
Право на звернення до суду за судовим захистом прав та інтересів, які охороняються законом, - одне із важливіших конституційних прав громадян. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Чинне цивільне процесуальне законодавство також передбачає можливість реалізації права на судовий захист заінтересованими особами. Так, відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Найбільш повно питання про право на звернення до суду та про право на судовий захист досліджені в контексті права на пред'явлення позову [41, с. 17; 116, с. 7-24; 136, с. 4-27].
Проте судовий захист прав, свобод чи інтересів здійснюється не лише в позовному провадженні, а також шляхом розгляду справ у порядку наказного та окремого провадження. Тому необхідно, на наш погляд, погодитися з думкою про те, що у відношенні всього цивільного судочинства більш правильно говорити про право на звернення до суд за судовим захистом [104, с. 106].
Право на звернення до суду за судовим захистом містить у собі два взаємопов'язаних і в той же час самостійних правових інститутів процесуального і матеріально-правового змісту: право на звернення до суду за судовим захистом і право на судовий захист.
Багато вчених-процесуалістів не відзначають самостійності інститутів права на звернення до суду і права на судовий захист [48, с. 6; 216, с. 19]. Між тим, проведення чіткого розмежування між цими інститутами сприяє більш повному захисту прав і охоронюваних законом інтересів, а також дотриманню законності в цивільному судочинстві. Тому вбачаються правильними погляди вчених, що відзначають самостійність і різницю інститутів права на звернення до суду за судовим захистом і права на судовий захист [62, с. 41-48; 80, с. 18; 99, с. 14]. Найбільш чітке розмежування цих інститутів проводив А. А. Мельников, який вважав, що право на звернення до суду за судовим захистом - це процесуальний інститут, який регулює право на відкриття процесу у цивільній справі. Право на судовий захист - це юридичний інститут матеріального і процесуального права. При цьому, процесуальний зміст цього інституту, на думку автора, - право на звернення до суду за судовим захистом, процесуальні наслідки - винесення судового рішення; матеріальний зміст - право на задоволення вимог особи, що звертається за судовим захистом суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу [104, с. 106].
Питання про право на відкриття процесу вирішує суддя одноособово. Для відкриття провадження у цивільній справі в суді необхідна наявність зазначених у законі передумов і дотримання порядку звернення до суду за судовим захистом.
Іноді не розмежовують передумови і порядк реалізації права на звернення до суду, що на практиці приводить до порушення прав фізичних осіб на звернення до суду. Передумовами є вимоги закону, що регулюють питання про наявність суб'єктивного права на звернення до суду [104, с. 110-112].
Ці передумови поділяють на суб'єктивні, які відносяться до особистості суб'єктів, та на об'єктивні, пов'язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду. До суб'єктивних передумов належать процесуальна правоздатність та процесуальна заінтересованість особи. До об'єктивних відносяться: підвідомчість справи суду; відсутність рішення по тотожній справі; відсутність у провадженні суду тотожної справи; відсутність договору про передачу справи в третейський суд (ч. 2 п.п. 1, 2, 3, 4 ст. 122; ч. 1 п. 6 ст. 207 ЦПК України); неможливість для зацікавлених осіб в іншому порядку встановити факти, що мають юридичне значення (ч. 2 ст. 256 ЦПК України) Крім підвідомчості, усі названі передумови є негативними.
Порядок реалізації права на звернення до суду передбачає дотримання правил підсудності, наявність дієздатності заявника, наявність належним чином оформлених повноважень представника, а також відповідність змісту та форми заяви вимогам закону [29, с. 277]. У справах досліджуваної категорії також перевіряється наявність передумов для звернення до суду і дотримання заявником зазначеного порядку.
Відкриття провадження у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, або оголошення її померлою підпорядковані загальним правилам цивільного судочинства з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 246-250 ЦПК України.
У ЦПК відсутні вказівки на те, хто саме може звернутися до суду з заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Тому при вирішенні цього питання слід користуватися ст. 3 ЦПК України. Виходячи з цього, відкриття провадження у справі можливе за заявою заінтересованої особи, що звертається до суду з метою захисту своїх прав, свобод чи інтересів, а також за заявою прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, яким законом надане право звернутися до суду на захист прав та інтересів інших осіб.
Враховуючи викладене можна зробити висновок про те, що закон не обмежує коло осіб, які мають право звернутися до суду по справах досліджуваної категорії. Однак, чи будь-яка заінтересована особа має право на звернення до суду по цих справах? Безпосередньо, це повинна бути особа, яка має юридичний інтерес в одержанні судового рішення про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Наявність юридичного інтересу в справах окремого провадження, до яких належить і досліджувана категорія справ, розглядається багатьма фахівцями як одна з головних передумов права на звернення до суду [112, с. 18; 5