Ви є тут

Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів).

Автор: 
Купач Тетяна Геннадіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U001104
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ГЕОГРАФО-ТОПОНІМІЧНОГО АНАЛІЗУ УКРАЇНИ
(НА ПРИКЛАДІ ОЙКОНІМІВ) ЗАСОБАМИ ГІС-ТЕХНОЛОГІЙ
Виходячи з розуміння методики, як сукупності підходів та методів (способів,
прийомів, образів дії) щодо проведення аналізу об’єктів, явищ та процесів у
розділі представлено розробку безпосередньо концепції вузькоспеціальної ГІС –
географо-топонімічного дослідження, методів, прийомів та засобів, які
використовуватимуться задля отримання географо-топонімічної інформації, її
накопичення, збереження (у вигляді бази даних), аналізу (лінгвістичного,
математичного, картографічного) та відтворення (візуалізація обраними засобами
ГІС) результатів аналізу ГТС України.
2.1. Концепція ГІС-аналізу дослідження географо-топонімічного простору
території України
Географічні назви несуть в собі відбиток етноісторичного, соціокультурного,
природного розвитку регіонів України. Величезна кількість географічно
локалізованих ГТС утворює закономірно сформований та впорядкований єдиний
географо-топонімічний простір, із притаманними для них властивостями.
Географо-топонімічний простір України складався протягом довготривалого
історичного часу під впливом різномовних культур, які перебували та перебувають
зараз на її території, на різнобарвному фізико-географічному підґрунті, що
відбивається в основних закономірностях генезису та еволюції географічних назв,
як одиниць мови. Географо-топонімічний простір України вважається макросистемою
і підпорядковує ГТС різних рівней, а саме системи регіонів України, системи
областей і районів. Найнижчим рівнем вважається система вузьколокальних
місцевостей. Всі об’єкти цього простору (географічні об’єкти та їхні
географічні назви – топоніми) просторово локалізовані і мають географічну
прив’язку. Саме це – великий обсяг одиниць та географічна локалізація кожної з
них, зумовлює потребу в складанні ГІС географо-топонімічних досліджень
території України.
Із розвитком геоінформаційних технологій у дослідників з’являються новітні
методи і засоби, які розширюють межі фізичних і інтелектуальних можливостей при
проведенні традиційного топонімічного аналізу, а також дозволяють перейти до
опрацювання топонімії більшого регіону, різнорідного за своїми природними,
соціокультурними, історичними характеристиками. Ця різнобарвність передбачає
цікавий та багатий за обсягом та якістю інформації матеріал, як мінімум для
розробки логічно побудованої класифікації географічних назв та
географо-топонімічного районування теренів України. Геоінформаційні технології
є не тільки унікальним та ефективним засобом зберігання географічно
локалізованої інформації, але є потрібними в пошуці просторово-часових
закономірностей формування та функціонування визначеного простору території
України.
Враховуючи значну кількість інформації більшість операцій з її обробки не
можливо виконати вручну. Методи інформаційних технологій дозволяють уникати
суб’єктивізму в дослідженнях і для досягнення об’єктивності результатів
дослідження доцільно використовувати автоматизовані інформаційні системи, які
дозволяють використання наступного мінімального набору функцій:
— накопичення, організацію та зберігання топонімічної інформації в електронному
вигляді;
— обробка топонімічної інформації (математичний, статистичний аналіз тощо);
— відображення інформації в зручному вигляді (таблиці, схеми, графіки, карти).
При цьому аналітичний апарат інформаційної системи повинен:
— забезпечити пошук територіальних закономірностей в розподілі явища;
— визначати порушення нормального розподілу явища в просторі;
— робити групування, районування.
Таким чином, методи ГІС-аналізу займають інтегруючу позицію щодо традиційних
методів та способів дослідження на сучасному етапі розвитку географічної науки
і дозволяють, згідно з визначенням (GIS-based analysis, Кошкарев А.В., 2003,
Самойленко В.М., 2003), аналізувати розподіл, структуру, взаємозв’язки та
відносини між об’єктами (компонентами) та явищами із використанням методів
просторового аналізу, геомоделювання та апарату математичного й
математико-картографічного аналізу.
При розробці концепції спеціалізованої ГІС потрібно відмітити, що її структура
мало чим буде відрізнятися від багатьох інших ГІС - проектів, що існують в
географічних дослідженнях. Основою ГІС при аналізі географо-топонімічного
простору, а зокрема територіальної організації ГТС, є насамперед база даних
(БД). Загальновживаним визначенням баз даних є визначення про БД, як про
сукупність іменованих даних, що відображає стан об’єктів та їхні
взаємовідношення в предметній області, яку розглядає дослідник [58, с. 20-27].
Для подальшого дослідження топонімічної ситуації подане визначення цілком
задовольняє потреби в нашому дослідженні.
В випадку із аналізом географо-топонімічних систем України, ми вирішили
обмежитися організацією бази даних населених пунктів (ойконімів) України. Це
положення диктується тим, що в назвах поселень найкраще відбивається
різнопрофільна інформація, яка стосується природного, соціального та
історико-географічного розвитку територій, що підлягають аналізу. Ойконіми
більше за всі інші географічні назви мають зв’язок не тільки із реаліями
довкілля, але, і з іншими категоріями географічних та власних назв.
Посперечатися в інформативності із ойконімами можуть хіба що місцеві назви –
мікротопоніми, які доцільніше використовувати при більш детальних
(крупномасштабних) регіональних та локальних географо-топонімічних
дослідженнях, а також гідроніми – що мають перевагу в дослідженнях географії
етносів та соціа