РОЗДІЛ 2.
ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
ТА ЇЇ СПІВРОБІТНИЦТВА З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ УСТАНОВАМИ
Україна, яка визначила свою історичну долю, обравши “шлях до Європи”, мусить
знайти сили й конкретні механізми з тим, щоб структурно і технологічно оновити
економіку, здатну конкурувати на нових ринках, завойовувати і відстоювати свої
позиції на окремих її сегментах. Це вимагає розширення аналізу на якісному
рівні, вивчення закономірностей та тенденцій взаємодії національних економік з
урахуванням динаміки як міжнародної торгівлі, так і глобального руху капіталів
і розвитку валютних відносин.
При цьому процеси глобалізації важливо розглядати на таких засадах: “на
мікрорівні в інтенсифікації залучення фірм до міжнародних операцій, а на
макрорівні — у розширенні та поглибленні світогосподарських зв’язків завдяки
підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва. З огляду
на національну економіку важливо вирізняти внутрішні прояви інтернаціоналізації
процесу (імпорт товарів та послуг, капіталів, трудова міграція), і зовнішні
його прояви (експорт товарів, послуг, капіталів, трудова міграція), а у
світогосподарському контексті — екстернальні шляхи розвитку (у традиційній
структурі факторних і товарних ринків) та інтернальні (у структурі
внутрішньокорпоративних міжнародних ринків)” [104 Білорус О.Г., Лук’яненко
Д.Г., Поручник А.М. Методологічні проблеми дослідження інтернаціоналізації та
глобалізації // Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації:
Монографія / За ред. д.е.н., проф. Лук'яненка Д.Г. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 6.].
Саме такий, структурований методологічний підхід дає можливість визначитись з
пріоритетними завданнями економічних реформ в контексті співпраці з МВФ та
Світовим банком.
Пріоритетні завдання розбудови економіки
Української держави в контексті співпраці
з міжнародними фінансовими організаціями
Входження України у світовий фінансовий простір, відносини з міжнародними
фінансовими організаціями, інвестиційна та кредитна політика нашої держави в
умовах сучасної глобалізації визначається, насамперед, станом та результатами
реформування економіки країни. З цією метою доцільно дати політико-економічний
аналіз актуальних проблем трансформаційних процесів, які відбуваються з часу
здобуття Україною незалежності.
Проголошуючи в 1991 р. незалежність України, вітчизняні парламентарії разом з
провідними лідерами національно-демократичних рухів декларували як мету швидку
розбудову економічно незалежної, розвинутої держави, яка, ставши визнаним
членом світової спільноти, забезпечувала б свій подальший розвиток шляхом
прискореної трансформації адміністративно-планової системи господарювання у
ринкову. Для обґрунтування правильності обраного шляху наводились численні
фактори зовнішньополітичного і внутрішньоекономічного характеру, що мали
засвідчити високу ймовірність виконання задекларованих намірів.
До числа найголовніших зовнішньополітичних факторів відносилась готовність
Заходу (що перебував тоді у стані ейфорії від розпаду “імперії зла”) надавати
матеріальну підтримку новоствореним на теренах СРСР державам з тим, аби не
допустити возз’єднання колишніх радянських республік і відповідного відродження
колишньої могутності Радянського Союзу. Не менш вагомим стимулом до дії було і
прагнення прагматичних західних підприємців до негайного освоєння нових ринків
збуту і джерел сировини.
До числа внутрішньоекономічних факторів у першу чергу відносилась очевидна
неспроможність старої системи підтримувати сталий рівень відтворення
традиційними адміністративно-розподільчими методами, а також глибоко вкорінене
в думках співвітчизників уявлення про великий потенціал України як держави, що
має освічене населення, багаті природні ресурси, вигідне геополітичне
становище. І все це на тлі традиційної працелюбності українців.
Із цілої низки доказів, що наводились прихильниками розбудови ринково
орієнтованої незалежної держави на підтвердження блискучих перспектив України
на шляху до інтеграції у світове господарство на паритетних началах, в цілях
дослідження варто зупинитись на таких фактах:
1. Україна є однією з найбільших країн Європи — як за площею, так і за
населенням. Її площа (603,7 тис. кв. км, або 5,7% території Європи) більша за
територію Франції або Іспанії, а за кількістю населення — близько 50 млн. чол.
— вона поступається лише чотирьом європейським країнам (Німеччині, Італії,
Великій Британії та Франції). Одним із найсприятливіших для побудови
Української держави факторів є відносно гармонійні стосунки між етнічними
групами населення.
2. Україна вважалась однією з найрозвинутіших індустріально-аграрних республік
колишнього СРСР із складним комплексом галузей важкої, харчової, легкої
промисловостей, ефективним багатогалузевим сільським господарством, великою
будівельною індустрією та розвинутою транспортною мережею, а також високим
рівнем добробуту населення. На час проголошення незалежності частка
промислового виробництва України у світовій промисловості сягала 2,5%, а
сільськогосподарського — 2%. ВВП на душу населення сягав на той же час 2,5 тис.
дол. США, а за індексом розвитку людини Україна посідала 32-ге місце серед 175
країн.
3. Україна мала розвинуту промисловість, що була однією з найголовніших ланок
загальносоюзного господарства й забезпечувала державу необхідними обсягами
товарів і послуг, робочими місцями та валютними надходженнями. У вітчизняній
промисловості створювалось понад третину ВВП України та понад 3/4 предметів
споживання. Крім того, українська промисловість забезпечувала робочими місцями
понад чверть усіх співвітчизни
- Київ+380960830922