Вы здесь

Нижній і середній палеоліт України (ключові проблеми).

Автор: 
Степанчук Вадим Миколайович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000128
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Періодизація і геохронологічні рамки нижнього й середнього палеоліту України
2.1. Періодизація палеоліту України
Археологічна періодизація палеоліту ґрунтується на змінах вигляду кам'яних
виробів і технологій їхнього виготовлення. Важливими додатковими критеріями
виступають фізичний вигляд виробників цих кам'яних виробів і хронологічна
позиція пам’яток [Шовкопляс 1972; Гладилин 1971; 1985; 1997; Любин 1984;
Праслов 1984; Борисковский 1979; Формозов 1977; Лазуков и др. 1981].
Так, тривалий час розрізнялися шельська, ашельська, мустьєрська і
верхньопалеолітична епохи; пізніше був виділений найдавніший горизонт -
дошельський. Дехто вважає, що палеоліт слід поділяти тільки на два основних
періоди: ранній (давній, нижній) і пізній (верхній). Певний час такий підхід
був пануючим у східноєвропейській, і, відповідно, в українській археології.
Сьогодні більшість дослідників розрізняє в рамках палеоліту три періоди:
нижній, середній і верхній. Межа між середнім і нижнім палеолітом проводиться
по-різному. Іноді середній палеоліт розглядається як синонім мустьє (хоча й у
цьому випадку нижній кордон періоду проводиться по-різному: або в рис-вюрмі,
або в ранньому вюрмі), але останнім часом знаходить усе більше прихильників
думка, що нижню межу середнього палеоліту слід опускати аж до початку рису
[Bosinski 1967; Tuffreau 1979; 1982].
Цей час характеризується поширенням левалуазьких індустрій та індустрії зі
стандартизованим і різноманітним набором знарядь на сколах [Bordes 1950;
Tuffreau 1982; Гладилин, Ситливый 1990; Bonifay, Vandermeersh 1991; Bosinski
2000-2001]. Перші ознаки застосування левалуазьких технологій з'являються і
раніше, в до-риський час, це відомо як для матеріалів України [Гладилин,
Ситливий 1990], так і для інших територій [Carbonell et al. 2001]. Однак,
мабуть, мають рацію ті, хто говорить про складність достовірного визначення
левалуазьких індустрій на кількісно маловиразних, непредставницьких зібраннях
цього часу. Інакше кажучи, з більшою певністю границя між нижнім і середнім
палеолітом може бути проведена на межі раннього і середнього й ашелю в
західноєвропейському розумінні.
Ця точка зору, що видається достатньо обґрунтованою, спирається на два істотних
моменти. По-перше, така межа збігається зі зміною фізичного типу носіїв
індустрій, наскільки про це можна судити за антропологічними даними, які,
однак, є ще дуже неповними і уривчастими. Так, носіями нижньопалеолітичних
індустрій, у такому розумінні, на території Європи є форми, близькі до Homo
erectus. Носіями середньопалеолітичних індустрій виступають неандертальці.
По-друге, така границя хронологічно співпадає із засвоєнням і поширенням
левалуазької технології, яка якісно відрізняється від усіх попередніх
технологій розщеплення каменю. Суть відмінності полягає в тому, що левалуазькі
технології є вірогідносними: подібний кінцевий результат може бути досягнутий
різними способами, з'являється необхідність вибору одного з можливих варіантів
дій [Boлda 1988; Гиря, Нехорошев 1993; Нехорошев 1999]. Левалуазькі технології
вимагають усвідомлення мети, розуміння причини і прогнозування наслідків певних
операцій при обробці кам'яної сировини. Вони є усвідомленими. Такі технології
орієнтовані на певні найкращі (“ідеальні“) окремості сировини і заготовки
знарядь, а відтак їхня кінцева продукція має виразну тенденцію до
стандартизації. Доречно нагадати тут той, уже давно відзначений багатьма
дослідниками, факт, що саме пізній ашель і мустьє вперше характеризуються
широким запровадженням морфологічно стійких і стандартизованих виробів.
Переважна більшість вітчизняних і закордонних фахівців розглядає виникнення
техніки левалуа як найбільшого технічного досягнення епохи раннього палеоліту,
як початок, за А. Люмлеєм, “диверсифікованості“ культури обробки каменю.
Таким чином, умовна межа між нижнім і середнім палеолітом України може бути
проведена на рівні близько 300 тис. років тому, - між мінделем-рисом (кінцева
фаза якого OIS 9) і рисом (OIS 8). Слід спеціально наголосити, що, як і
будь-яка інша границя між періодами, границя між нижнім і середнім палеолітом
не є абсолютом, визначеною гранню, яка різко відокремлює те, що було до неї,
від того, що було після. Вона носить умовний характер і слугує допоміжним
засобом для розчленовування палеолітичних пам’яток у часі. Вірогідним видається
те, що різні за своїм фізичним виглядом, виробники різних наборів виробів могли
тривалий час співіснувати навіть у межах порівняно невеликих територіальних
регіонів. Таке співіснування епохально різних пам’яток яскраво ілюструється
порівняно добре вивченим періодом зміни середнього палеоліту верхнім. Подібна
ситуація співіснування розвинених і архаїчних індустрій могла мати місце й у
раніші періоди.
Звідси випливає, що при визначенні епохального статусу індустрії
геохронологічна позиція має лише відносну цінність. Антропологічні дані надто
обмежені, щоби бути надійною основою для такого розчленовування. Тому на перший
план висуваються техніко-типологічні особливості індустрій, специфіка
застосованої технології і морфологія знарядь. Однак тут слід спеціально
підкреслити відсутність обов'язкового збігу епохального статусу конкретної
індустрії та її геохронологічної позиції. “Примітивність” індустрії зовсім не є
обов'язковою вказівкою на хронологічну давність матеріалу. Так само,
розвиненість індустрії не обов'язково свідчить про її пізній вік. У будь-якому
випадку визначена за кам’яними артефактами хронологічна позиція палеолітичних
матеріалів вимагає спеціального підтвердження методами природнич