РОЗДІЛ 2
ДИСКУРС РОКСОЛАНИ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ Й КУЛЬТУРІ
Сучасна епоха зі складною картиною літературних взаємодій, які не зводяться
лише до елементарних форм індивідуальних контактів, вимагає ширшого,
літературно-процесуального трактування не лише типологічних, а й генетичних
зв’язків між літературами. Д.Дюришин сформулював принцип співвіднесення
конкретного прийому, форми контакту з іншими компонентами твору, з більш
широкою традицією літературного роду, жанру, напряму і т.д. „Шляхом оцінки цих
функцій, – зазначав він, – компаративне дослідження виходить за рамки суто
генезису літературного явища і переходить у сферу генезису в ширшому значенні
слова. <...> У подальшому аналізі слід виділити інформацію, яку становить
літературна традиція, конвенція, й інформацію виключно позалітературного
характеру” [26, s. 195-196]. Традицію ж, на думку дослідника, не можна
визначити певним конкретним автором чи твором. Але спільні риси типологічно і
генетично споріднених творів можуть окреслювати інтерпретаційний канон, який
впливає на трансформацію сюжетів і образів у літературах чи літературних
спільнотах.
М.Бахтін також наполягав на розгляді літератури не у вузько літературному, а в
широкому культурно-історичному контексті, контексті „великого часу”, який ще
розбудить приспані змісти” [79, с. 369].
Поліфункціональність традиційних сюжетів зумовлена тим, що за своєю смисловою
значимістю вони є відкритими художніми системами, які не тільки демонструють
очевидні зв’язки зі сприймаючою реальністю, а й є іманентними суспільному буттю
структурами, що характеризуються комплексом основних і допоміжних функцій. Тому
загальнокультурна й конкретно-історична інтерпретації сюжетів часто не
збігаються, що потребує всебічного дослідження процесів взаємодії „малого часу”
і „великого часу” в еволюційній спіралі протосюжету (праобразу).
Дискурсивна практика, спираючись на літературно-історичну (із застосуванням
історико-генетичного контексту) і літературно-критичну (при перенесенні на
сучасний контекст) інтерпретації, дає змогу різнобічно розглянути процеси
трансформації традиційного сюжету на тлі широко аналізованої сучасності, яка
відіграє найважливішу роль у розумінні тексту. В цьому процесі, за твердженням
О.Сапарєва, можуть залучатися багато різних контекстів, хоч і з неоднаковою
основою в тексті [165, с. 7-8]. Загальнокультурна інтерпретація традиційного
сюжету демонструє змінність, рухомість аксіологічних детермінант образу
Роксолани у світовій літературі.
2.1. Тема Роксолани у світлі дискурсивних практик
З кінця XVI ст. тема Роксолани стає об’єктом художнього слова, світова
література поповнюється оригінальними інтерпретаціями постаті видатної
султани-українки, відомої далеко за межами Османської імперії. Інтенційна
основа та соціокультурна належність творів створюють ґрунт для формування
певних дискурсів, головним елементом яких стає постать Роксолани. Так, в
італійському і французькому драматичному театрі XVI-XVII ст. ця тема
розвивалась у руслі “східної трагедії”. Ця традиція заклала підвалини
орієнталістичного дискурсу, широко представленого пізнішими творами
європейських авторів. Особливі національно-патріотичні завдання української
літератури визначили напрям художньої інтерпретації постаті Анастасії
Лісовської в Україні – тема Роксолани розвивалася в межах антиколоніального
дискурсу. Водночас вона виявилася плідною і в річищах інших дискурсів, таких як
феміністичний та соціально-політичний.
Незважаючи на значне зацікавлення життям і діяльністю Анастасії Лісовської у
світовій літературі, лише в українській традиції постать Роксолани
трансформується в явище культури, яке протягом двох століть відбиває процеси
суспільного буття українців. У цьому унікальність української культури, адже
ніде інтерпретація історичної постаті Роксолани не відходить так далеко від
художнього образу, ніде міф настільки не трансформується у суспільному житті. В
Туреччині образ Хюррем Султан пов’язується з міфом про гегемонію чужинців як
причини занепаду імперії. В європейській літературі Роксолана в галереї
злочинних владних жінок: Федра, Клеопатра, леді Макбет та ін. В Україні ж цей
образ символізує такі соціальні та політичні явища як проституція, як одруження
українських жінок з іноземцями, еміґрація, конформізм, валленродизм, зрадництво
і зречення ідей, амбівалентність суспільної свідомості тощо.
Отже, загальнокультурна інтерпретація образу Роксолани зумовила утворення таких
дискурсів: національно-патріотичного, антиколоніального, постмодерного,
феміністичного та суспільно-політичного або публіцистично-політичного (як
еквівалент соціальної реальності). Розглянемо їх докладніше.
Функціонування традиційних сюжетів та образів у світовій літературі
супроводжується поглибленою психологізацією, увагою до морально-психологічного
боку модельованої ситуації. Інколи, як зазначає А.Нямцу, в літературі ХХ ст.
психологічна домінанта виконує сюжетотворчу функцію. Зумовлено це діалектичним
характером сприйняття традиційних структур сучасною літературою: зберігаючи
універсальний зміст протосюжетів, письменники в ряді випадків здійснюють
інтенсивну національно-побутову конкретизацію дії [146, с. 21]. Психологічність
трансформації образів історичного походження, у тому числі образу Роксолани,
прототипами яких є зазвичай постаті суперечливі, неоднозначні, визначається
зміною аксіологічних суджень, пошуком альтернативних до протосюжету мотивувань
тощо.
У психологічному аспекті тема Роксолани представлена досить широко, адже всі
письменники, які зверталися до неї, описували відчуття, вр
- Киев+380960830922