РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ СИМВОЛІВ ПРИРОДИ В ПОЕЗІЯХ
ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ
Дослідження художніх символів через текст поезії, у процесі функціонування дає можливість простежити їх динаміку й еволюцію в індивідуальній символічній системі митця. "Саме текст, - зазначає Д. Ба-ранник, - є сферою найбільш повного вияву суті мови як засобу спілкування і пізнання навколишнього світу" [10, 15]. Лінгвопоетичний аспект вивчення се-мантики символів передбачає виявлення способів трансформації традиційних символів у ПТ Олеся, контекстуальних умов вираження індивідуально-ав-торських смислів і значень, а також виділення таких текстових елементів, які забезпечують адекватне сприйняття символів Олеся читачами. Етнокультурний аспект аналізу символів у індивідуальному мовленні поета дозволяє розме-жувати традиційні значення символів й індивідуально-авторські, виявити закодовану в них етнокультурну інформацію, що є визначальною рисою україн-ського модернізму, представником якого є Олександр Олесь.
2.1. Способи трансформації традиційних символів у поетичному тексті Олеся
Використання поетом традиційних символів свідчить про сильний вплив фольклорної та книжної традицій, що аж ніяк не зменшує естетичної вартості поетичних творів. Навпаки, традиція, за висловом Л. Ставицької, "є тим, по-вітрям, яким дихає віршове мовлення" [136, 8]. Традиційними вербальними символами вважаємо такі, які мають давнє походження й функціонують про-тягом тривалого історичного часу, є стійкими й повторюваними в різних тек-стах різних епох і авторів. Ці символи за джерелом походженням можуть бути фольклорними, або народно-поетичними (барвінок, рута, рожа, любисток, мак, верба, вишня, дуб, калина, лоза, тополя, гай, ліс, вовк, змія, кінь, пес, ворон, крук, голуб, голубка, жайворонок, зозуля, ластівка, лебідь, лебідка, орел, сокіл, птах, сич, сова, соловей, чайка, вінок), біблійними (осика, терновий вінець, терни), міфологічними (нарцис, Фенікс, троянда, лавр, лебединий спів) тощо.
Відмінною рисою художніх символів є те, що вони "ніколи не "вигадуються" автором повністю, а завжди спираються на потужний на-ціонально-культурний ґрунт" [95, 17]. Нашим завданням є: 1) виявити, яким чином, під впливом яких факторів традиційні символи, що ними по-слуговується Олесь, набувають індивідуально-авторських смислів; 2) виділити індивідуально-авторські, тобто власне Олесеві, символи, дослідити їх витоки, розкрити семантику. Виконати поставлені завдання можна лише за умови вра-хування вертикального контексту10 (етнокультурного, історичного, філософсько-світоглядного).
Ми розрізняємо індивідуально-авторське значення символу й інвивідуально-авторський смисл, який накладається на традиційне значення символу. Традиційні символи (власне українські, слов'янські, європейські та ін.) визначаються полісемантичною структурою й амбівалентним характером. Це пояснюється їх еволюційним розвитком у просторі й часі, що "зумовлюється сукупністю історичних тенденцій розвитку мови і соціальних та психологічних факторів" [167, 201]. В ідіостилі традиційний символ набуває актуальних для індивідуальної свідомості смислів, і відповідно відбуваються зміни в семан-тичній його структурі.
У лінгвістичній літературі зустрічаємо різні класифікації способів трансформації традиційних символів. Л. Савченко розглядає контекстуальні умови змін у семантиці фольклорних і літературних символів, конкретизацію й поглиблення символічних значень [121, 9]. Л. Пустовіт констатує такі форми "оновлення символів": зняття стандартизованих форм включення символу в текст, створення нових символічних позначень конкретних явищ та ідей [114, 147]. М. Філон, аналізуючи епідигматичну структуру символів поезій Т. Шевченка, вказує на поетичну екстенсивність (введення традиційних значень у нетрадиційний контекст) і поетичну інтенсивність (творення нетрадиційної семантики в стійких словесних формулах) [156, 100]. О. Лисицька виділяє три типи трансформації традиційних символів: 1) "мигтіння символу" (коли на пер-ший план виступає образне, а не символічне значення слова), 2) "згасання символу" (символічне значення гасне, проте лишається асоціативний зв'язок із символізованою ідеєю), 3) розширення кола символізованих ідей [74, 115]. Усі перелічені різновиди індивідуально-авторських семантичних видозмін традиційних символів можна описати як якісні та кількісні зміни у смисловій структурі символічного значення, що значною мірою залежать від кон-текстуальних умов його вираження.
У символічній системі Олеся один і той самий символ може вживатися в традиційному значенні (без зміни семантики), набувати індивідуально-авторських смислів, виступати як індивідуально-авторський символ. Розгляньмо ці випадки реалізації символічного значення.
У традиційному значенні в поезіях Олеся вживаються такі символи: чорний ворон (крук), билина, верба, вовк, гадюка, голубка, змія, зозуля, сич, соловейко, квітка, лебідка, любисток, троянда. Проілюструймо поетичними прикладами. Верба традиційно є символом смутку, журби: "Не зашумлять сто-літні верби, // Не зашумлять...// Не зацвітуть пожовклі луки, // Не зацвітуть. // Не вернем ми літа дитячі // Повік, повік..." [Олесь, 119]. Крук, гадюка виступають провісниками біди, лиха: "На гілках круки чорніють. // Крячуть чорні дні і ночі, // Все недобре щось віщують, // Рвуть, клюють розбите серце" [Олесь, 453]; "Ще квітнуть на межах квіти, // Пахтять і чарують красою... // Десь крячуть-віщують круки... // Не впасти б квіткам під косою..." [Олесь, 786]; "Щодня із прірв повзуть нові гадюки, // Щодня сичать, віщують щось... // Кри-чу, зову, ламаю руки, // В очах з пітьмою все злилось" [Олесь, 285]. Орнітоназва лебідка символізує жіночість, чистоту душі: "Ніжніша від ночі, миліша від ранку...// Струнка і хороша, і вічно смутна, // Вся в білім убранні, вся в білім серпанку, // Як в пір'ях лебідка... Лебідка - вона!" [Олесь, 208]. Символами кохання традиційно є троянда і соловей: "Море купається в місячнім світлі, // Дихають важко т