РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ ОБЛАСНОГО РІВНЯ В КОНТЕКСТІ
РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Місце регіону в територіальному поділі праці України
Для кращого пізнання економічних процесів, які відбувалися і відбуваються у
Львівській області, розглянемо, як формувалася спеціалізація Західного регіону,
до складу якого область входить. Крім неї, цей регіон включає ще шість
областей:
Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, Закарпатську, Волинську,
Рівненську. Площа, яку займає регіон, дорівнює 110,7 тис. кв. км, або 18,1%
території України. Чисельність населення регіону на 1 січня 2001 р. становила
9758,2 тис. осіб [183, с. 33].
Соціально-економічним центром регіону є м. Львів – економічний,
науково-технічний, історико-культурний центр, який ось уже понад сім століть
має значний вплив на життя західноукраїнського регіону.
Слід зазначити, що території, які входять до складу Західного регіону, мають
досить давню історію. І це в свою чергу відбилося на становленні господарства
цього регіону.
Насамперед слід виділити ряд факторів, які вплинули на розвиток господарства
Західного регіону: геополітичний, історичний, природно-ресурсний і фактор
робочої сили.
Геополітичний фактор. Територія Західного регіону розташована на крайньому
заході України. Вона надзвичайно самобутня і складна – наявність гористих
Карпат, височинного Поділля і низинного Полісся. До того ж історико-географічні
відмінності Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття забезпечували інтенсивний
взаємний обмін людьми, товарами, інформацією.
Геополітичне розташування регіону вважається вигідним – регіон межує з
дружніми країнами Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою і
Білоруссю. Проте найбільш розвинені в економічному відношенні центри України
(Київ, Придніпров’я, Донбас, Причорномор’я), Польщі (Краків, Верхня Сілезія,
Варшава), Чехії і Словаччини (Прага і Братіслава) знаходяться на відстані
близько 500 км від головного економічного центру Західного регіону – м. Львова.
Це вимагає максимальної кооперації, інтеграції праці та господарства з тим, щоб
зводити до мінімуму далекі і нераціональні перевезення, особливо
енергоресурсів.
Регіон має добре розвинену транспортну мережу. Щільність автомобільних шляхів
тут значно вища, ніж в цілому по країні, у регіоні також добре розвинена
залізнична система.
Історичний фактор. У XII – XIV ст. територія регіону була ядром
Галицько-Волинського князівства. Після падіння князівства в середині XIV ст.
ця територія або її “львівське ядро” так чи інакше виступали в державній або
адміністративній формі (“Руське воєводство” – у королівській Польщі, коронна
земля “Галичина і Володимирівщина” – за Австрії та Австро-Угорщини,
Західно-Українська Народна Республіка в 1918 – 1919 рр., Львівський економічний
адміністративний район у 1951 – 1965 рр.).
Як бачимо, протягом століть і до недавнього часу територія регіону
завойовувалася чи захоплювалася тими чи іншими державами. І цілком природно,
що тоді, з точки зору територіального поділу праці, господарство регіону
працювало перш за все на внутрішній ринок тієї держави, до складу якої регіон
входив.
Для прикладу проаналізуємо хоча б 20 – 30 рр. XX ст. У цей період
західноукраїнські землі входили до складу Польщі, Чехословаччини, Румунії.
Основні фактори, які мали значення для розвитку економіки цих земель, були
сировинний і працересурсний.
Найбільш розвиненими у Західному регіоні вважалися нафтова, камінна, озокеритна
галузі промисловості, а також лісопильна галузь.
Дуже низькими темпами розвивалися фабрично-заводська промисловість і дрібне
ремесло. Лише у 1928 р. фабрично-заводська промисловість Західної України
вперше досягла і дещо перевищила рівень виробництва, досягнутий перед першою
світовою війною. А у 1929 р. зайнятість робочої сили у фабрично-заводській
промисловості зменшилась на 40-50%, занепало ремесло [94, с. 194]. В цілому до
1939 р. ні фабрично-заводська промисловість, ні дрібне ремесло не змогли
перевищити рівня 1928 р. Вони фактично тупцювали на рівні, досягнутому ще до
першої світової війни.
У 1938 р. середньорічна кількість робітників, зайнятих у середніх і великих
підприємствах переробної промисловості Західної України, становила близько 50 –
55 тис. осіб (44 – 45 тис. осіб – у Східній Галичині і до 7 – 8 тис. осіб – на
Волині). Лише у гірничодобувній промисловості і на лісорозробках кількість
робітників зросла, але це не змінило загальної картини економічного застою
західноукраїнських земель.
Подібна картина спостерігалась на Північній Буковині і у Закарпатській Україні.
Так, на Буковині діяло близько 110 підприємств з кількістю робітників більше
20, а на Закарпатті – близько 140 таких підприємств. Приблизно половина з цих
підприємств мала менше 50 робітників. Це були головним чином напівкустарні
майстерні, які виробляли продукцію для забезпечення найнеобхідніших місцевих
потреб. Наприкінці 30-х рр. підприємства почали закриватися. Особливо це
спостерігалося у Чернівцях, де в 30-х рр. було закрито декілька великих
фабрик, а їх обладнання вивезено у Бухарест.
У 20 – 30 рр. відбулися зміни у галузевій структурі фабрично-заводської
промисловості, зокрема, в ній підвищилася роль деревообробної галузі, а
зменшилася частка машинобудівної, паперової та промисловості будівельних
матеріалів.
Значну роль відігравала лісозаготівля. Вирубування карпатських лісів після
першої світової війни швидко зростало. Розорена Європа відбудовувала своє
господарство, і на міжнародному ринку панував великий попит на деревину.
Шви
- Київ+380960830922