Клініко-гемодинамічні варіанти ремоделювання серця у підлітків із первинною артеріальною гіпертензією.

РОЗДІЛ 2
матеріал ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Під спостереженням знаходилось 138 підлітків у віці 14–17 років з первинною
артеріальною гіпертензією, 30 підлітків з цієї групи пройшли повторне
обстеження через 1 рік після первинного звертання. У контрольну групу ввійшли
30 практично здорових підлітків того ж віку, у яких при обстеженні не було
виявлено ознак поразки серцево-судинної системи.
При оцінці стану центральної і периферичний гемодинаміки були вико­ристані
нормативи розроблені співробітником ІОЗДП АМН України Введенською Т.С. (1999)
[26].
Дослідження пацієнтів проводилось в консультативній поліклініці, клініці НДІ
ОЗДП АМН України, у лабораторіях функціональної діагностики, вікової
ендокринології, біохімічної і радіоізотопної лабораторії. Воно вклю­чало:
вивчення скарг, анамнезу захворювання і життя, виявлення обтяженої спадковості
за серцево-судинними захворюваннями, оцінку стану вегета­тив­ного гомеостазу
[133] і серцево-судинної системи за даними рентгенографії, електрокардіографії
та ехокардіографії, вивчення ліпідного спектру крові і стан систем перекісного
окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, а також рівня реніну,
альдостерону і катехоламінів (адреналін і норадреналін).
Артеріальний тиск (АТ) вимірювали на правій руці ртутним сфігмометром за
методом Короткова Н.С. трикратно, після 5-ти хвилинного відпочинку. При оцінці
брали нижнє з трьох вимірів. За норму приймались рівні АТ, що знаходяться в
межах нормальних віково-статевих значень перцентильного розподілу АТ в
популяції школярів м. Харкова (1992).
Для виявлення супутньої патології усі пацієнти оглядалися психонев­ро­логом,
ендокринологом, отоларингологом і окулістом. Підлітки зі вторинними формами
артеріальної гіпертензії в розробку не включались.
У клінічне обстеження входила оцінка фізичного розвитку, дослідження
серцево-судинної системи (пальпація, перкусія, аускультація).
Для оцінки гармонійності фізичного розвитку використовували індекс маси тіла
(ІМТ) чи індекс Кетле, який розраховували як відношення маси тіла (кг) до росту
(м)2 .
Для оцінки вегетативного статусу використовувалась розроблена на факультеті
фундаментальної медицини Харківського державного універ­сите­ту оригінальна
діагностична система, що дозволяє оцінити рівень і резерви регуляторних систем
організму "Cardiol Lab 2000" [133]. Для дослідження був взятий 7-хвилинний
протокол. Перша хвилина використовується для адап­та­ції пацієнта до нового
стану в реалізованому протоколі. Вимір показників вегетативного статусу
здійснюють на 2–6 хвилинах. Сьома хвилина використовується для виміру АТ.
Протокол включав три етапи: на першому – реєстрували показники вихідного
вегетативного тонусу в поло­женні хворого лежачи на спині; на другому –
визначали вегетативну реак­тив­ність у положенні лежачи на спині з
метрономізованим подихом (12 дихаль­них рухів у хвилину); на третьому –
проводили дослідження вегетативного забезпечення діяльності (активний тилт-тест
(ортоположення). При цьому особлива увага приділялась співвідношенню
симпатичної і парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи на кожнім з
етапів. Також був використаний вегетативний індекс Кердо (ВІ), який
характеризує ступінь і характер вегетативної регуляції кровообігу: при
вегетативній рівновазі ВІ = 0, при зрушенні вбік симпатичної активності –
значення зі знаком "+", при парасимпатичній активності – значення зі знаком
"-".
ВІ = (1 - ДАД/ЧСС) х 100. (формула 2.1)
Вивчення стану серцево-судинної системи проводилось з включенням
клініко-апаратних методів дослідження. Рентгенографія органів грудної кліт­ки
проводилася на апараті РУМ-20-П (СРСР) у лівій прямій і лівій передній косих
проекціях. Електрокардіографія (ЕКГ) проводилась на електрокардіо­графі EEG-16S
у 12 загальноприйнятих відведеннях (стандартних, посилених від кінцівок і
грудних V1-V6). При цьому оцінювали показники, що характеризують ознаки
гіперфункції міокарда шлуночків, порушення процесів реполяризації міокарда,
збудливості і провідності [89].
Фонокардіографія (ФКГ) проводилась у підлітків у 4-х класичних крапках на 3-х
частотах у діапазоні 80–600 Гц. При аналізі ФКГ враховували амплітуду і
тривалість І і ІІ тонів на верхівці серця, співвідношення їхньої висоти,
наявність шумів, їхню характеристику. Запис ФКГ реєструвалась на
електрокардіографі 6-NEK-4 (ГДР). Показники ЕКГ і ФКГ оцінювались за Осколковою
М.К. (1988).
Для вивчення адаптації серцево-судинної системи в процеси фізичного
навантаження у підлітків з ПАГ проводилась радіоелектрокардіографія (РЕКГ) на
велоергометрі ВЕ-02. Реєстрація проводилась в ІІ відведенні за Небом при
ступінезростаючій потужності велоергометричних навантажень по 3 хвилини кожна,
починаючи з 1 Вт на 1 кг маси тіла до субмаксимальної. РЕКГ записувалася у
спокої, на висоті мінімального, середнього і максимального навантажень, через
1,2,3,5,10 хвилин відбудовного періоду. Дослідження проводилися на
електрокардіографі "ЕКІТ-04" "Аксіон" (Росія). При аналізі РЕКГ показників
виділені три типи відхилень: фізіологічний, граничний і патологічний.
Фізіологічний тип характеризувався синусовою тахікардією, незначною зміною
вольтажу зубця Т, ізоелектричним положенням сегменту SТ чи зсувом його вниз до
1 мм з ізолінії по типу "з'єднання", помірним підвищенням вольтажу зубця R.
Зазначені відхилення зникали після припинення навантаження на 1–3 хвилині
відбудовного періоду. При граничному типі РЕКГ у відповідь на фізичне
навантаження з'являлася тахікардія, значне збільшення (на 15–20%) систолічного
ін