РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ В КЛАСИЧНОМУ АНСАМБЛІ ГІТАРИСТІВ
2.1. Ансамбль гітаристів - форма колективної виконавської творчості
"Ансамбль /від французького ensemble - разом / - група виконавців, які виступають разом. Мистецтво ансамблевого виконання ґрунтується на умінні виконавця співвідносити свою художню індивідуальність, свій виконавський стиль, технічні прийоми з індивідуальністю, стилем, прийомами виконання партнерів, що забезпечує злагодженість і стрункість виконання в цілому" [174, 170 ]. Ансамбль - це колективна форма гри, у процесі якої декілька музикантів виконавськими засобами спільно розкривають художній зміст твору. Виконання в ансамблі передбачає не тільки уміння грати разом, тут важливо інше - відчувати і діяти разом. Єдність художніх намірів, єдність емоційного відгуку на твір, що виконується, натхненна гра усіх - от чим характеризується ансамблеве мистецтво.
Робота музиканта в колективі, безсумнівно, поєднана з певними труднощами: не так легко навчитися відчувати себе частиною цілого. У той же час гра в ансамблі виховує у виконавця ряд цінних професійних якостей: вона дисциплінує у відношенні ритму, дає відчуття потрібного темпу, сприяє розвитку мелодійного, поліфонічного, гармонійного і тембрального слуху, виробляє впевненість, допомагає досягти стабільності у виконанні.
У результаті тривалого контактування ансамблісти обмінюються досвідом, знаннями, через що кожний стає багатіше як фахівець. Менш яскраві в професійному відношенні виконавці підтягуються до рівня більш сильних, під впливом партнерів активніше розвивається художній смак учасників ансамблю. Збагачення відбувається й у більш широкому змісті : від тривалого спілкування один з одним кожний стає кращим як людина, особистість, оскільки виховуються такі якості, як взаєморозуміння, взаємоповага, почуття колективізму і тощо.
Робота в ансамблі зобов'язує виконавця погоджувати свої дії з діями партнерів, і не тільки у творчому аспекті, але і в таких питаннях, як підпорядкування законам колективу, строгим правилам дисципліни. З даної точки зору ансамблева діяльність несе чималий виховний заряд. Ансамбль, як форма колективної творчості виховує в кожному з його учасників таку якість як уміння жити і діяти в колективі. І не випадково тут на першому місці стоїть уміння жити в колективі, тобто знаходити спільну мову один з одним. "Люди, що люблять і розуміють те, що вони разом створюють, повинні вміти домовлятися" [227, 399]. Від цього залежить та невимушено-ділова обстановка, той психологічний клімат, що будуть сприяти творчому росту ансамблю.
Варто мати на увазі, що учасники ансамблю не тільки творчі індивідуальності, але й індивідуальності взагалі. У кожного свій характер, свої звички, своє коло інтересів, кожний по-своєму відноситься до життя, до людей і тощо. Як же об'єднати різних за своїм складом людей, щоб це сприяло підвищенню ефективності роботи?
Насамперед, учасників ансамблю згуртовує загальна мета, загальна ідея. Необхідно, щоб ця ідея стала сенсом усього їхнього життя в мистецтві, головним її змістом. Бажання бачити її здійсненою буде тим стимулом, ідеалом, тією вірою, що в остаточному підсумку допоможуть об'єднати різних за характером людей у єдиний міцний колектив. В ім'я цього ідеалу можна стримати прояв таких рис свого характеру, які заважають спільній роботі, можна побороти і неминуче виникаючі труднощі; заради високої мети можна поступитися і деякими особистими інтересами, що не відповідають задачам усього колективу. Тобто справи колективу, його інтереси повинні стати в той же час і особистими інтересами кожного учасника ансамблю. Лише за цих умов можливе нормальне існування колективу, лише в цьому випадку він витримає головний іспит - іспит часом.
Для реального виконання вищевказаних цілей і задач є багато сприятливих передумов і одна з них - підлітковий вік учасників ансамблю гітаристів. Розглянемо це питання більш широко.
В психології докладно вивчалися здібності людини до деяких спеціальних видів занять: до малювання /В.І.Кірієнко/, до вивчення математики /В.А.Крутецький/, організаторські здібності /Л.І.Уманський/, до музики Б.М.Теплов [240]. Відомо, що існують значні індивідуальні відмінності між людьми як у рівні, так і у своєрідності загальних розумових здібностей. Здібності людини не даються від народження в готовому вигляді. Не викликає сумніву, що всі здібності розвиваються в процессі взаємодії дитини з навколишнім світом, під впливом навчання і виховання в самому широкому значенні цих слів. Розумові можливості дітей, так як і інші сторони їх особистості, знаходяться в процесі становлення і пов'язані з віковим розвитком. Безперечно, психічний розвиток дітей проходить неоднаково в різних суспільно-історичних умовах, він залежить від навчання і виховання, від характеру, життєвого досвіду. Тому можливі індивідуальні зрушення в строках вікового розвитку. Разом з тим, звичайно, зберігає своє значення питання про неоднакові можливості дітей різного віку і своєрідності кожного вікового періоду. Вікові періоди представляють собою необхідні стадії розвитку кожної нормальної дитини.
В психології прийнято виділяти такі періоди вікового розвитку в шкільні роки: молодший шкільний вік від 7-11 років, середній шкільний вік від 12-15 років і рання юність від 15-18 років [153]. Існує й інша схема вікової періодизації: друге дитинство - 8-12 років хлопчики, 8-11 років дівчатка; підлітковий вік - 13-16 років хлопчики, 12-15 дівчатка; юність -17-21 юнаки і 16-20 дівчата. Вказана періодизація і хронологічні межі вікових періодів в деякій мірі умовні. Прийняті найменування періодів вказують переважно на етапи навчання і розумового розвитку. У різні вікові періоди учні різним цікавляться, по-різному відчувають, неоднаково діють, знаходяться в різних стосунках з дійсністю. Серед вікових особливостей старших школярів, які сприяють загальному розвитку, таких, як зростаюча свідомість, збагачення моральних почуттів,