РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Розвиток організаційно-правової основи інвестиційної політики в Україні
Як свідчить міжнародний досвід, стан інвестиційного клімату у певній країні
суттєвим чином визначається якістю правового забезпечення економічної
діяльності. У свою чергу поняття правового забезпечення передбачає як внутрішню
збалансованість національної нормативно-правової бази (тобто відповідність між
законами та іншими нормативними актами одного рівня і між законами та
пов'язаними з ними підзаконними актами), так і узгодженість національного
законодавства з міжнародними нормами.
Одразу ж слід відзначити, що навіть на рівні трактування поняття „інвестиція”
проявляється внутрішня розбалансованість українського законодавства. Так,
Законом України “Про інвестиційну діяльність“ інвестиціями визначаються “всі
види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти
підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється
прибуток (доход) або досягається соціальний ефект” [6]. Натомість Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств” інвестицію визначено як
“господарську операцію, яка передбачає придбання основних фондів,
нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти
або майно” [10]. Таким чином, для цілей оподаткування поняття інвестиції
обмежено до “господарської операції придбання” певних активів. Подібна
невідповідність спостерігається і щодо класифікації інвестицій.
З точки зору узгодженості національного законодавства з міжнародними нормами,
слід зазначити, що міжнародні договори після їх ратифікації Верховною Радою
України стають частиною національного законодавства. Важливими правовими
актами, які регулюють взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності,
є міждержавні Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна вже
підписала такі угоди з 50 країнами світу. Для створення передумов підвищення
захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року Україна приєдналася до
Вашингтонської Конвенції 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів
між державами та іноземними особами. 16 березня 2000 року зазначена Конвенція
була ратифікована Верховною Радою України [143, с.19].
З огляду на актуальність проблеми залучення зовнішніх ресурсів для економічного
розвитку детальніше розглянемо процес становлення правового режиму іноземного
інвестування в Україні. Протягом 1992-1995 років було створено законодавчу базу
для регулювання взаємовідносин з іноземними інвесторами в Україні. Знаковими
подіями були прийняття у березні 1992 року Закону “Про іноземні інвестиції” [7]
та у січні 1995 року Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” [10].
Перший з них надавав підприємствам з іноземними інвестиціями значні фіскальні
пільги (звільнення від сплати податку на доходи у виробничій сфері протягом 5
років, в торгівлі – протягом 3 років, в посередницькій діяльності – протягом 2
років). Цим Законом також надавались нерезидентам гарантії стабільності
правового поля протягом 10 років. Підприємством з іноземними інвестиціями
визнавалися підприємства, частка іноземних інвестицій в статутному фонді яких
складала не менше 10%.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” в
травні 1993 року були запроваджені пільги по оподаткуванню доходу і ПДВ.
Створені підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись на 5 років від
сплати податку на прибуток [26]. Це призвело до масових зловживань: іноземці
створювали дрібні спільні підприємства; вартість внесених до статутного фонду
матеріальних та нематеріальних цінностей завищувалась з метою доведення
іноземної частки в СП принаймні до 10% [43]. Усвідомлюючи неадекватність
пільгового режиму і обсягів залучених іноземних інвестицій, постановою Кабінету
Міністрів України “Про питання оподаткування підприємств з іноземними
інвестиціями” у вересні 1993 року дія податкових пільг для іноземних інвесторів
була призупинена [23]. В Законі України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, що був прийнятий 1 січня 1995 року, частково зберігалось
звільнення від оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями,
створених до 1 січня 1995 року [10].
Друга половина 1990-х років характеризується, з одного боку, великою кількістю
законодавчих ініціатив щодо пільгового стимулювання іноземних інвестицій, а з
іншого - незадовільним виконанням діючих норм законодавства і, як наслідок,
несприятливим інвестиційним кліматом. В новому Законі України “Про режим
іноземного інвестування” (1996 р.) податкові пільги скасовувались і зберігались
лише для підприємств, утворених до 1995 року [11]. Це й же етап знаменний
безпрецедентною кількістю змін податкового законодавства.
Саме на цей етап розвитку припадає створення перших шести спеціальних
економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) у трьох областях
(у період з 1996 по 1999 рік). Решта п‘ять СЕЗ та ТПР в шести областях почали
своє існування з 1 січня 2000 року. Створення СЕЗ в Україні регулюється Законом
України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” (від 13.10.1992р.) [13] та постановою Кабінету Міністрів
України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в
Україні” (N167 від 14.03.1994). Відповідно до цих документів для створення
кожної СЕЗ повинен бути прийнятий окремий закон. Ініціаторами створення СЕЗ
можуть бути Президент України, Кабінет Міністрів України або місцеві Ради
депутатів та місцеві державні адміністрації.
СЕЗ в Україні
- Київ+380960830922