РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ЗАСЕЛЕННЯ СЕРЕДНЬОГО
ПОДОНЕЧЧЯ В XVII – НА ПОЧАТКУ
XVIII СТ.
2.1. Урядова колонiзацiя краю як iнiцiюючий фактор для подальшого розвитку
пiвденної експансiї Росії
Важливою обставиною, яка iстотно вплинула на хiд заселення та господарське
освоєння регiону, є його природно-клiматичнi умови. У географiчному вiдношеннi
землі, розташованi в середнiй течiї р. Сiверський Донець, займають частину
територiї Донецького кряжу – височини (до 367 м над рiвнем моря), що
простягнулася з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд України на 370 км, а його
ширина становить 160 км. Рiчка Сiверський Донець природним чином залучає
названi територiальнi масиви до сфери притягання Днiпровського та Донського
полiтичних вузлiв, оскiльки кряж є стародавнiм "шеломянем" - роздiлювачем
лiвобережного Поднiпров’я вiд рiчок азовського стоку і служить вододiлом мiж
Днiпром та Доном. Геоморфологiчна нiша степiв Подонеччя, що входять у систему
Причорноморських, а також і Великого поясу степiв Євразiї, представлена
поєднанням досить сприятливого клiмату, рiвнинного рельєфу, багатих надр i
родючих ґрунтiв, наявнiстю рiчкової системи з численними притоками та
струмками. Через територiї, розташованi в середнiй течiї Сiверського Дiнця,
частково проходить умовний кордон мiж степом та лiсостепом, який являє собою
лiнiю подiлу не тiльки клiмато-географiчних зон, а й господарсько-культурних
типiв, що iснували на цiй територiї протягом рiзних iсторичних епох [152, с.12;
279, с.3-17].
Тiсну залежнiсть мiж клiмато-геологiчними явищами та процесом заселення
прилягаючих до Сiверського Дiнця земель вiдзначав свого часу професор С.
Локтюшов. Виходячи з результатів аналiзу артефактiв, отриманих в результатi
археологiчних розвiдок, особливостей мiсцерозташування знахiдок у певних,
стратиграфiчно зафiксованих горизонтах вчений дiйшов висновку про iснування
п’яти донецьких клiматичних перiодiв, кожен з яких вiдрiзнявся перш за все
рiвнем вологостi, що безпосереднiм чином визначало особливостi подальшого
заселення та освоєння територiї [280, с.97-101]. Ретроспективний погляд на цю
проблему дає можливість говорити про те що, оскiльки найбiльш придатнi для
поселення з точки зору стратегiчних та побутових характеристик мiсця час вiд
часу потерпали від повеней, люди змушенi були оселятися в місця з менш
сприятливими умовами [21]. Деякою мірою це й тепер актуально для розглядуваного
перiоду: пiдняття та спад води у рiчках вiдбилися на характерi розселення та
господарськiй дiяльностi переселенцiв, а пiвденний напрямок течiї рiчок, з
одного боку, зумовив напрямок руху потокiв переселенцiв, а з iншого - ареал
етнокультурних контактiв.
Задля розумiння сутностi колонiзацiйних процесiв, що розгорнулися в краї в
XVII-XVIII ст., необхiдно врахувати деякi особливостi формування цiєї територiї
як iсторичного регiону, названого Диким полем. Цей термiн, уживаний сучасними
дослiдниками для характеристики iсторико-географiчного простору, виник ще у XVI
ст. За образним висловом росiйського iсторика М.М.Тихомирова, "так русские люди
называли степь", що лежала на пiвдень вiд кордонiв Росії [231, с.32]. За
уявленнями тих часiв Дике поле починалось за лiнiєю пiвденних мiст Росії -
Кроми - Лiвни - Єлець - Курськ - Оскол - Воронеж - Бєлгород - Валуйки, якi
розташовувалися великою дугою, витягнутою на пiвденний схiд у бiк степу. При
бiльш докладному розглядi границя цiєї дуги мала вигляд нерiвномiрної ламаної
лiнiї та проходила по заселених верхiв’ях річок Сули, Псла, Ворскли,
Сiверського Дiнця, Дона, Оскола, Пронi та середньої течiї Цни [152, с.79].
В основному такий порядок почав складатися в добу Великого переселення
народiв, коли послiдовнi хвилi кочівникiв спричиняли змiни етнокультурного
складу населення степу, частково витісняючи, а частково й асимiлюючи вже осiлi
кочовi племена. Так, у XIII ст. в результатi монгольского нашестя така ж доля
спіткала "Донський союз"– половецьку орду, що кочувала в Подонеччi та Нижньому
Подоннi.
На той час деяка частина половцiв, займаючись землеробством, уже провадила
осiлий спосiб життя, чому певною мiрою сприяли як умови степу з їх недостатньою
кiлькiстю природних ресурсiв, так i сусiдство з Київською Руссю. В останньому
випадку взаємодiя не зводилася лише до антагонiзму - мало мiсце й конструктивне
спiвробiтництво, яке знайшло вiдображення як у етнiчному (асимiляцiя), так i в
культурному зближеннi двох народiв, на користь чого переконливо свiдчать
пам’ятки матерiальної культури половцiв [233, с.108-158].
У XIII ст. Подонеччя увiйшло до складу Золотої Орди. З розпадом останньої на
окремi улуси на полiтичнiй мапi Європи виникли новi державні утворення, одне з
яких - Велика Орда - займало широку смугу земель уздовж узбережжів Чорного та
Азовського морiв (з 1433 р.). Протирiччя мiж Великою Ордою та створеним поблизу
Кримським ханством призвели до спустошення сіверськодонецьких земель, а згодом
- їх входження під владу Криму. Частi воєннi сутички, що мали мiсце в степу та
на Середнiй Донеччинi зокрема, врештi-решт призвели до руйнацiї iснуючої тут
системи укрiплень та поселень. Внаслiдок названих подiй кордон освоєних і
вiдносно безпечних для життя i ведення господарства земель проходив на доволi
значнiй вiдстанi вiд дослiджуваних нами територiй: у XV-XVI ст. найближчими
українськими населеними пунктами були фортецi Бiла Церква, Бар, Кам’янець,
Вiнниця, Черкаси, Канiв та Київ, а також російські – "северские"/"украинные"
мiста Путивль, Рильськ, Орел, Мценськ, Новосиль, Данков, Ряжськ, Шацьк,
розташованi дугою, що збігається з географічною лінією переходу лісостепу в
степ.
- Київ+380960830922