РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Під спостереженням знаходилось 107 дітей віком від 8 до 16 років, які перебували на лікуванні в гастроентерологічних відділеннях ДКЛ №9 м. Києва з діагнозом ХГД.
Комплексне клініко-анамнестичне, лабораторне та інструментальне обстеження здійснювалось за загальними методами. Основні та супутні діагнози верифікувались за МКХ-10.
З метою визначення ендоскопічних і функціональних змін з боку верхніх відділів травного шляху виконувалась ФЕГДС (ендоскоп "Olympus" (Японія). Її результати оцінювали згідно класифікації В.А. Мазуріна (1989). Інфікування Н.pylorі підтверджували твердофазним імуноферментним тестом шляхом якісного визначення IgG-антитіл до Н.pylorі у сироватці крові (UBI MAYIWELL(tm),США). Позитивним вважали рівень більше 40 Eu/мл [106]. Одночасно з ФЕГДС проводили інтрагастральну рН-метрію з вивченням секреторної і олужнюючої функції шлунку по різниці значень рН в тілі й антрумі апаратом "ІКШ-2" (В.М. Чернобровий, 1990 [188, 234, 235]).
Для вивчення стану суміжних органів системи травлення, хворим проводилось ультразвукове дослідження черевної порожнини (апарат "Philips", "Aloca" (Японія) й обстеження жовчовивідних шляхів із подразником (сорбітом) за методикою О.П.Клименко (1990).
Вивчення та оцінка вихідного вегетативного статусу виконувалась за допомогою клінічних таблиць А.М. Вейна та кардіоінтервалографічно з математичними розрахунками за Р.М. Баєвським [59]. Вегетативне забезпечення та реактивність оцінювались за допомогою показників клінортостатичної проби.
Функціональні можливості міокарду та параметри центральної і органної гемодинаміки вивчались за допомогою одно-, двохмірної та Доплерівської ехокардіографії [1, 8, 26, 37, 56, 134, 192].
В стандартних позиціях виміряли систолічний да діастолічний діаметри лівого (за існуючими формулами L. Frichnols (1972), J. Pombo (1970) та правого шлуночків, лівого передсердя, діастолічну товщину задньої стінки лівого шлуночку, площу мітрального отвору (Rowlatt U., 1963; Pacifico A., 1983). В ділянці печінки за допомогою додаткового датчика та ефекту Доплера вимірювали показники гемодинаміки правої та лівої гілок портальної вени і нижньої порожньої вени: тиск, швидкість кровотоку, площу перетину. За результатами проведених вимірів визначали ударний об'єм (УО), хвилинний об'єм крові (ХОК). Насосна функція лівого шлуночку оцінювалась за фракцією вигнання (ФВ), котра розраховувалась за формулою:
ФВ = УО х 100 / КДО (%),
де УО - ударний об'єм крові,
КДО - кінцево-діастолічний об'єм крові.
Морфометричні показники серця були нормалізовані за площею тіла і порівнювались з нормальними значеннями ехокардіографічних показників у дітей за даними таблиці H.Feiqenbaum (1986).
Окрім вищезазначеного обстеження додатково проводилось анкетування дітей та їхніх батьків, в яке включено низку питань, стосовно наявності різноманітних стресових ситуацій протягом життя дитини (додаток А).
Для визначення загального психоемоційного стану в роботі було використано комп'ютерний варіант восьмикольорового тесту М. Люшера [84, 126]. Фундаментальні закономірності між різноякісними енергіями кольору та певними психічними процесами, що лежать в його основі допомагають направити увагу дослідника на психічні та фізичні розлади. Отримана інформація поглиблює розуміння психічного стану дитини і дає важливі вказівки, котрі можна використовувати як при діагностиці, терапії, так і при прогнозуванні стану хворого.
За допомогою тесту визначались свідомі та несвідомі сторони психічної структури дитячої особистості, вимірювались активність, працездатність, стабільність вибору кольору, яка свідчить про лабільність нервової системи, та відхилення від автогенної норми. Максимальні значення цих характеристик дорівнювали 100 у.о., а мінімальні - 0. Ступінь тривожності оцінювався наступним чином: до 50 у.о. тривожність вважалась нормальною, вище 50 у.о. високою.
Тестування проводилось при денному освітленні. Без будь-якого вступу у пацієнта запитували: "Який із восьми кольорів тобі подобається найбільш за все?" Потім запитували: "Який колір ти поставив би на друге місце? На третє? На четверте і п'яте?" Потім з'ясовували які кольори із тих, що залишились не подобаються. Так отримували повну послідовність ранжування - від самого привабливого пацієнту кольору до самого неприємного. Тест проводили двічі для більшої достовірності результатів, особливо при наявності у пацієнтів індивідуальних сумнівів та коливань.
Суб'єктивний аналіз реактивної та особистісної тривожності визначали за допомогою шкали самооцінки Ч.Д. Спілберга [178, 181, 182, 208]. Дітям пропонувалось відповісти на 40 запитань (додаток Б ). Із 4-х запропонованих варіантів вони повинні були вибрати той, що найбільш точно відповідав їх почуттям в момент обстеження. Шкала самооцінки складається із 2-х частин, окремо визначаючих реактивну (РТ, запитання №1 - 20) та особистісну (ОТ, запитання № 21 - 40) тривожнисті.
Показники РТ та ОТ підраховувались за формулами:
РТ = ?1 - ?2 + 35,
де ?1 - сума закреслених цифр на бланці по пунктам шкали 3, 4, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 18; ?2 - сума решти закреслених цифр (пункти 1, 2 , 5, 8, 10, 15, 16, 19, 20).
ОТ = ?1 - ?2 + 35,
де ?1 - сума закреслених цифр на бланці по пунктам шкали 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31,32, 34, 35, 37, 38, 40; ?2 - сума решти закреслених цифр (пункти 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39).
Якщо сума цифр дорівнювала 30 балам або була меншою вважалось, що тривожність у даного пацієнта низька, при значеннях 31 - 45 - середня, а 46 балів і більше відповідали високому рівню тривоги.
Стан агресивності оцінювали за допомогою опитувальника А. Басса і А.Даркі, котрі одними із перших почали розглядати агресію як комплексний феномен (1957) [181, 182]. Тест складається із 75 запитань і допомагає визначити рівень складових агресивної поведінки: фізичної, прихованої, вербальної і загальної агресії, а також роздратованості, негативізму, образи та почуття власної прови