розділ 2 “Елементи операційних
витрат”).
Групування витрат за економічними елементами не дає можливості розрахувати
собівартість виробу та визначити, у що обходиться підприємству виробництво та
реалізація продукції, а також ускладнює здійснення контролю й аналізу витрат за
їх цільовим призначенням у процесі виробництва ( по цехах, ділянках, видах
продукції), тобто не зрозуміло, на які цілі і потреби здійснено витрати.
Тому для контролю й аналізу витрат поряд з обліком їх за економічними
елементами на підприємствах застосовується групування витрат на виробництво за
статтями калькуляції, за якими розраховується собівартість продукції.
Класифікація витрат за калькуляційними статтями розкриває цільове призначення
витрат і їх зв’язок з технологічним процесом. Це групування використовується
для розрахунку витрат за видами продукції, що виробляється на підприємстві, та
місцями їх виникнення (цехах, ділянках) і залежить від ряду факторів: методу
планування витрат, технологічного процесу і видів продукції, що виробляється
підприємством. А тому встановлюється перелік статей калькулювання собівартості
самим підприємством, це потрібно лише аргументувати в його обліковій політиці.
В даному випадку мова йде про розподіл однієї і тієї ж сукупності витрат за
різними ознаками. А тому слід вважати, що групування витрат за елементами – це
класифікація витрат за економічним змістом, а за статтями калькуляції – це
групування за цільовим призначенням.
Планування, облік і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у
промисловості О. Бородкін рекомендує здійснювати за такими статтями
калькуляції: сировина і матеріали; куповані комплектуючі вироби,
напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (віднімаються); основна
заробітна плата; відрахування на соціальні заходи; витрати, пов’язані з
підготовкою й освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціальних
інструментів і пристроїв та інші спеціальні витрати; витрати на утримання і
експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські
витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати.
О. Бородкін вважає, що прийняття такої калькуляції як типової дасть змогу,
по-перше , повною мірою використовувати її як методологічну основу для розробки
міжгалузевих інструкцій із планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг), забезпечивши в такий спосіб однаковість в
організації планової і облікової роботи із собівартості продукції; по-друге,
вирішити інформаційну проблему ціноутворення на продукцію, що випускається
(роботи, послуги); по-третє, така калькуляція стане найважливішим інструментом
для розрахунку різних параметрів ефективності діяльності підприємства [20, с.
37].
На відміну від О. Бородкіна В. Ластовецький пропонує витрати на виробництво
виокремлювати в трьої комплексних статяхі (групах статей):
1) витрати технологічних матеріалів – тих, які становлять речову основу готової
продукції;
2) витрати на оплату праці робітників основного виробництва з відрахуваннями на
соціальні заходи;
3) витрати на засоби праці (на утримання та експлуатацію машин і обладнання,
малоцінних необоротних матеріальних активів, будівель і споруд виробничого
призначення), з виокремленням обліку витрат зі складу загальновиробничих і
перенесенням на окремий субрахунок у складі рахунку 23 “Виробництво”[99, с.
18].
Співставляючи погляди двох відомих українських вчених економістів можна зробити
висновок, що прийняття типової класифікації витрат призведе до обмеженості
самостійності підприємств у виділенні калькуляційних статей, а поділ витрат на
три комплексні статті сприятиме застосовуванню підприємствами в практичній
діяльності раціональних у їхніх умовах класифікацій витрат.
У бавовнопрядильній промисловості витрати на виробництво групуються за
елементами витрат відповідно до П(С)БО 16 “Витрати”:
* матеріальні витрати;
* витрати на оплату праці;
* відрахування на соціальні заходи;
* амортизація;
* інші витрати.
При цьому виокремлюють наступні статті витрат:
* сировина;
* зворотні відходи (вираховуються);
* допоміжні матеріали;
* паливо й енергія на технологічні цілі;
* основна заробітна плата;
* додаткова заробітна плата;
* відрахування на соціальне страхування;
* витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
* загальновиробничі витрати;
* втрати від браку;
* інші витрати.
Слід доповнити, що формування окремих статей в бавовнопрядильній промисловості
має свої особливості, зокрема:
На статтю “Сировина” відноситься вартість сировини (бавовни), величина якої
розраховується як різниця між вартістю сировини, що надійшла у виробництво та
вартістю відпадків і зворотніх відходів.
Кількість використаної сировини у виробництві визначається балансовим методом.
Баланс сировини складається для кожної сумі, з якої виготовляється пряжа
певного тексу і загалом по виробництву.
Крім того, при обліку сировини не варто забувати, що підприємства цієї галузі
на сучасному етапі дуже часто працюють на давальницькій сировині, яка не є
власністю підприємства, а тому не підпадає під визначення запасів згідно з
П(С)БО 9 “Запаси”, а значить, сировина, що надходить до переробника, не має
вартості. При цьому треба пам’ятати про зворотні відходи й угари, які повинні
бути оцінені за оптовою ціною або ціною суміші, з якою їх отримали й величина
якої в кінці місяця зменшує обсяг матеріальних витрат, а саме, обсяг прямих
матеріальних витрат.
До статті “Допоміжні матеріали” відносяться витрати допоміжних матеріалів, що є
частиною продукції, а також пакувальні матеріали. Віднесеня
- Київ+380960830922