РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ
2.1 Методи клініко-інструментального дослідження синдрому хронічної втоми у дітей та підлітків
Для поглибленого досконального вивчення перебігу СХВ у дітей та підлітків, з метою удосконалення діагностики та лікування даного захворювання, у роботі проведено дослідженя гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи за рахунок вивчення рівней адреналіну, норадреналіну та кортизолу, системи L-аргінін - оксид азоту, а також проведений аналіз показників імунітету (гуморального та місцевого імунітету, фагоцитозу та функціональної активності окремих ланок імунної системи).
При виборі напрямку досліджень виходили з концепції патогенезу СХВ, згідно з якої в основі захворювання лежать порушення у центральній та вегетативній нервовій системах, які супроводжуються змінами центральної, периферичної та мозкової гемодинаміки з виникненням дизрегуляції в імунній системі, а також у ендокринному та окисно-антиоксидантному гомеостазі. Шляхом нормалізації нейроендокринної регуляції, усунення впливу медико-біологічних та екзогенних факторів на організм дитини, можна нормалізувати метаболічні, імунні та нервово-психічні зрушення, покращити якість життя.
Для досягнення мети роботи та вирішення задач нами було обстежено 157 дітей у віці 11-18 років, серед яких 127 дітей (80 хлопчиків та 47 дівчаток) із СХВ та 30 здорових дітей (15 хлопчиків та 15 дівчаток), що склали групу контролю. Нагляд за хворими здійснювали у стаціонарному відділенні Київського міського центра вегетативних дисфункцій на базі ДКБ №6.
Для встановлення діагнозу СХВ використовували критерії, запропоновані Центром контролю за захворюваністю (США) (G.P. Holmes et al., 1988) [224].
Комплекс обстеження дітей включав загальноклінічне дослідження, оцінку вегетативного гомеостазу, а також інструментальне дослідження (кардіоінтервалографія (КІГ), добовий моніторинг артеріального тиску (ДМАТ), електрокардіографія (ЕКГ), реоенцефалографія (РЕГ), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (УЗД) та ін.).
Загальноклінічне дослідження включало загальний аналіз крові, аналіз крові на цукор, біохімія крові, загальний аналіз сечі, дослідження калу на яйця гельмінтів, аналіз сечі за Нечипоренко, аналіз сечі за Зимницьким та ін.
Вихідний вегетативний тонус оцінювали за допомогою таблиці А.М. Вейна [5], яка містить суб'єктивні дані, анамнез, особливості психоемоційного статуса, об'єктивні дані, результати загального аналіза крові, показники електрокардіографії. Для оцінки вихідного вегетативного тонусу використовували тестовий та комп'ютерний варіант таблиці А.М. Вейна.
Вегетативну реактивність оцінювали за допомогою кардіоінтервалографії. Кардіоінтервалографія - метод реєстрації синусового серцевого ритму з наступним математичним аналізом його структури. Кардіоінтервалограма представляє собою безперервний запис 100 послідовних кардіоциклів (інтервалів R-R) в одному з ЕКГ відведень. Метод був запропонований Р.М. Баєвським. Базується він на положенні, що в структурі синусового серцевого ритму закладена інформація, яка відображає стан адаптаційно-компенсаторних механізмів цілістного організму.
Кардіоінтервалограми реєстрували на вітчизняному трьохканальному кардіографі "Біосет-3"у другому стандартному відведенні. Аналізували динамічний ряд із 100 послідовних циклів R-R за допомогою спеціального обчислюваного комплекса спеціальної програми.
Дослідження проводили лежачи на спині після 10- хвилинного відпочинку, у проміжку з 9 до 11 години, до проведення різноманітних болючих процедур. Потім хворого переводили в орто-положення і знову реєстрували 100 послідовних кардіоциклів.
Розраховували величину моди (Мо), яка відображає стан гуморального канала регуляції серцевого циклу; амплітуду моди (АМо)- визначає активність симпатичного відділу ВНС; варіаційний розмах (?Х)- показник активності парасимпатичної ланки; вегетативний показник ритму (ВПР)- свідчить про стан автономного рівня регуляціі; показник адекватності процесів регуляції (ПАПР) (розраховували як відношення АМо/Мо)- вказує на реалізуючий шлях центрального стимулювання (нервовий чи гуморальний); індекс напруги Р.М. Баєвського (ІНБ), який відображає ступінь централізації управління серцевим ритмом та адаптаційно-пристосувальні можливості [37].
Вегетативну забезпеченність діяльності визначали за допомогою кліно-ортоcтатичної проби (КОСП). КОСП проводили разом з вимірюванням ЧСС, АТ за класичною методикою під контролем ЕКГ-моніторинга на електрокардіометрі ЕКМ-01 [58].
Для комплексної оцінки вегетативного гомеостазу хворим був проведений добовий холтерівський моніторинг ЕКГ. Метод Холтера полягає у 24-годинному безперервному записі ЕКГ. Цей метод дає змогу оцінити варіабельність серцевого ритму та біоритмів вегетативної нервової системи [6].
Рівень NO в периферичній венозній крові визначали за допомогою методу електронного парамагнітного резонансу (ЕПР) та за кількістю L-аргініну [38, 32].
Кольорову реакцію на аргінін здійснювали за допомогою реакції Т. Сакагучи [32], механізм якої базується на взаємодії аргініна з ?-нафтолом у присутності окислювача. Фотометруювали проби в порівнянні з контролем у кюветі товщиною слоя 1см при d = 508 нм на спектрофотометрі СФ- 26. Кількість аргініну розраховували за допомогою калібровочного графіка.
Метод ЕПР базується на визначені рівня комплексів оксиду азоту з гемоглобіном (NO-HB) ЕПР сигналом [38]. Cпосіб здійснюється наступним чином. 1 мл нативної венозної крові заливається в спеціальну пресформу та заморожується при температурі рідкого азоту 77К. Отримані зразки крові досліджуються на спектрометрі ЕПР РЕ-1307 в режимі низькотемпературної стабілізації. Реєструються спектри ЕПР з фактором спектроскопічного розщеплення g1=2,07; g2=2,07; g середнє = 2,07, з триплетним розщепленням g середнє. Вміст комплексів NO-HB оцінюють за інтенсивністю спектру ЕПР досліджуваного зразка, віднесеного до інтенсивності внутрішн
- Київ+380960830922