РОЗДІЛ 2
ГРОМАДЯНИ ЯК СУСПІЛЬНА ГРУПА
2.1. Поняття міського громадянства
Словосполучення “міське населення” у період пізнього середньовіччя та раннього
нового часу у широкому значенні охоплювало усе населення, що постійно проживало
в середмісті, а навіть і на передмістях разом з міськими селами. Однак, sensu
stricto, місто та міщани у тогочасному розумінні асоціювалися лише з так званою
“громадою” (лат. communitas, поль. gmina). Члени цієї спільноти вважалися
повноправними і привілейованими “міщанами-громадянами” (cives), тоді як решта
населення міста була просто “мешканцями” (incolae).
Загалом, термінологія, застосовувана щодо поняття міського громадянства та
дотичних понять міста і міщан, є досить розгалуженою і багатою на омонімічні та
синонімічні терміни, тому на цьому питанні варто зупинитися детальніше. У
класичній латині термін civis (громадянин) був первісним, а civitas (місто) –
похідним, тобто означав територію, заселену cives. У середньовічній же латині
первинним було civitas, але не як відповідник античному universitas civium
(загал громадян), а середньовічному німецькому Stadt, Burg (місто, город). У
пізньому середньовіччі назва civitas поширилася на всі міські поселення,
оточені мурами, а термін Burg почав означати не лише оборонний замок, але й
торгові поселення [128, s. 126, 127, 129]. Таким чином поняття міщанина і
громадянина співнакладалися. Слід цього бачимо в німецькій мові – слово bьrger
має обидва значення (громадянин і міщанин).
Польське obywatel прийнято перекладати українською, як “громадянин”, хоча
етимологічно вони різняться: польський термін походить від старопольського
obywaж, тобто “проживати”, і початково означав просто “мешканець”, тоді як
українське “громадянин” відкликається до слова “громада”, що точніше відображає
семантику поняття громадянства як приналежності до певної спільноти. У
польськомовних текстах львівських міських книг, які довелося опрацювати для
даного дослідження, термін obywatel не зустрічається, а замість нього писар
вживає просто mieszczanin. Однак це зовсім не означає, що тогочасна польська
мова не знала слова obywatel у значенні міського громадянина – такі випадки
знаходимо, наприклад, у сеймових конституціях (наприклад, miasta wszystkie i
ich obywatele) [36, s. 11]. Тому в цій ситуації йдеться радше про лексичні
преференції львівських писарів.
Згадаємо також, що від XV ст., під впливом античної літератури, державну модель
Польщі все частіше окреслюють терміном respublica або ж rzeczpospolita, і її
мають населяти не так “піддані” (subditi), як “громадяни” (cives) [128. –
S.43]. Однак справжніми громадянами держави починає вважатися лише шляхта, але
аж ніяк не міщани, які задовольнялися партикулярним громадянством окремих
міст.
Для позначення міщанина, наділеного усіма правами та прерогативами міста, у
науковій літературі використовуються різні терміни, а найчастіше “міські
громадяни”, “міщани, що володіють міським правом”, “повноправні міщани”, чи
навіть вираз “правове міщанство”, що його використовував Я. Кісь [69, с. 108],
очевидно, маючи на меті цим підкреслити, що це міщани у правовому значенні. Для
позначення міського громадянства видатний український історик М. Грушевський
вживав терміни “горожанство”, “право горожанства” [52, с. 28; 54. – 74, 89,
115].
Натомість латинський термін ius civile вживався як у значенні міського
громадянства, так і просто громадянства, хоча міські писарі вживали цей вираз,
як правило, у першому значенні. У польськомовних текстах міських книг
перекладним відповідником виступає вираз prawo mieyskie (що фактично є
буквальним перекладом латинського виразу), або й просто субстантивований
прикметник mieyskie. У записах, ведених німецькою мовою, також вживається слово
Bьrgerrecht (дослівний переклад “міського права”). Водночас інший німецький
відповідник – Bьrgerschaft (громадянство, міщанство) у досліджуваних записах не
зустрічається.
Терміну “міське право” віддавала перевагу і частина дослідників [68; 123; 133].
Однак з огляду на багатозначність виразу “міське право” (вживаного, наприклад,
ще у значенні магдебурзького права, міської юрисдикції, міського законодавства
тощо), синонімічний вираз “міське громадянство”, який має лише одне значення,
видається придатнішим для позначення правової приналежності до громади певного
міста. Для уникання тавтології вважаємо допустимим вживання обох термінів.
Слід також зазначити, що певні мовні казуси можуть бути неминучими, відколи
громадянство міста Львова почало ділитися на міське і передміське. Наприклад, у
джерелах неодноразово натрапляємо на вираз типу civis suburbanus (що слід
перекладати, як “передміщанин-громадянин”, а не “передміщанин-міщанин”), або
iuramentum suburbanorum super ius civile (краще “присяга передміщан на
громадянство”, а не “присяга передміщан на міське право”), то відразу очевидною
стає більша придатність терміну “громадянин” і “громадянство”. Термін же ius
civitatis стосується, насамперед, міського, а не передміського громадянства
(яке в джерелах часто називається ius suburbanum), й у цьому сенсі не є зовсім
тотожним виразу ius civile. Загалом термін “міське громадянство” має два
значення: ширше (як партикулярне громадянство конкретного міста для відрізнення
від громадянства інших міст – тоді воно включає усі види громадянства даного
міста) і вужче (лише як громадянство повноправних мешканців середмістя).
Усі згадані ключові поняття, такі як “місто” (civitas), “міське громадянство”
(ius civile, ius civitatis) чи “міщани” (cives) у ті часи оточувалися неабиякою
пошаною. Зараз ми їх (латинською чи українською мовою) подаємо з малої літери,
однак у тогочасних джерелах (особли
- Київ+380960830922