РОЗДІЛ 2
РЕКОНСТРУКЦІЯ ІНВАРІАНТНОЇ МОДЕЛІ КОНЦЕПТУ ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ В АНГЛОМОВНІЙ
КАРТИНІ СВІТУ
З метою виявлення особливостей втілення концепту ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ у творах
У.С. Моема у даному розділі здійснюється виокремлення складників цього концепту
і реконструкція його інваріантної моделі за розробленою методикою та на основі
інтеграції наукових підходів до моделювання концептів у сучасній лінгвістиці.
Інваріантна модель концепту ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ слугує своєрідною вихідною
точкою для виявлення особливостей втілення досліджуваного концепту в художніх
творах У.С. Моема.
Відомо, що концепти не є ізольованими “атомами” мислення, а розуміються у
контексті структур фонових знань [251, с. 2], тобто концептуальний аналіз є
аналіз одних концептів за допомогою інших [70, с. 4]. Отже, характеристика
концепту ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ припускає звертання до концептів ОСОБИСТІСТЬ та
ТВОРЧІСТЬ, які виступають у ролі доменів, на тлі яких він виокремлюється.
Концепти ОСОБИСТІСТЬ та ТВОРЧІСТЬ взаємопов’язані та входять до складу один
одного, тому що творча діяльність притаманна та здійснюється тільки завдяки
особистості, для якої творчість є необхідним атрибутом і певним аспектом її
розвитку. Творча особистість в естетичному розумінні осмислюється як втілення
творчості, духовного удосконалення, а пересічна, рядова особистість
пов’язується з пасивністю, несвободою, нерозвиненою свідомістю й відсутністю
достоїнства [91, с. 31]. Творчість виражає собою найважливіший зміст людської
діяльності та займає центральне місце у системі загальнолюдських духовних
цінностей [131, c. 5]. Звернення до Біблійної міфології свідчить про те, що
перша книга Біблії починається саме з акту створення (“Спочатку створив Бог
небо та землю”). У сфері когнітивної діяльності людини творчість належить до
“високих” категорій інтелектуального життя [2, с. 196]. Концепт ТВОРЧА
ОСОБИСТІСТЬ є своєрідним фільтром і регулятором концептів ОСОБИСТІСТЬ та
ТВОРЧІСТЬ. Наповнення досліджуваного концепту, тобто його складники,
виявляються через кореляцію з наведеними концептами та виокремлення їх
складників.
2.1. Виявлення складників універсально-смислової площини знань про концепт
ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ. У рамках нашої роботи найбільш ефективним вважається
інтегрований підхід до виокремлення концептуальних ознак універсально-смислової
площини знань концепту, що включає його аналіз із філософської, психологічної,
культурологічної й лінгвістичної точок зору, на основі методик, розроблених у
межах лінгвоміфопоетичного, ономасіологічного, лінгвокультурологічного,
логіко-ейдетичного підходів до опису концептів.
Задля виявлення основного смислу, покладеного в основу первісних уявлень про
особистість та творчість, звертаємось до етимології слів, що є найбільш
регулярними лексичними засобами репрезентації концептів ОСОБИСТІСТЬ та
ТВОРЧІСТЬ, та виокремлюємо інваріантне архетипне ядро. Незважаючи на те, що
етимологічне значення може стиратися з активної пам’яті носіїв мови, воно не
зникає, а переходить у підсвідомість і продовжує відігравати певну роль як
формуюча частина семантики лексичної одиниці [25, с. 6].
Лексична одиниця personality була запозичена в англійську мову з
давньофранцузької (personne), остання, у свою чергу, – з латині (persona) [329,
с. 281; 350, с. 671; 342]. У класичній латині це слово позначало насамперед
“маску” – зліпок з особи предка, ритуальну маску й театральну, виконуючу роль
резонатора, що служить для посилення звуку голосу, у результаті чого виникла
традиція зводити це слово до дієслова personare – “голосно звучати” [331, с.
400]. У середньовіччі це слово інтерпретували як “звучати через себе” (per se
sonare) – персоною, таким чином, є той, хто має власний голос. Інша популярна у
середні століття етимологізація – per se una (єдина сама по собі) [там само, с
.400]. Словоформу person зводять також до етруського fersu (маска), що сходить
до грецького prosщрпн [350, с. 671; 344]. Давньогрецьке слово “просопон”, що
зустрічається вже у Гомера, позначало спочатку ритуальну маску, потім – маску,
що одягав актор у театрі, і, нарешті, роль, що він виконує. У пізній
античності, у Полібія й Епіктета, слово “просопон” стало позначати також
соціальний аспект індивіда – те, чим він є для інших, а потім і його самого як
індивідуальне ціле [91, с. 66].
У середньовічній латині слово persona має ще більше значень, позначаючи й
маску, і театральну роль, і індивідуальні, у тому числі тілесні, властивості
людини, і його соціальний стан, ранг. Дієслова dіspersonare і depersonare
позначали в середні століття не втрату індивідуальності або психічний розлад, а
втрату статусу, честі, “особи” у соціальному смислі, місця в становій ієрархії.
Латинське personalіtas – “особистість” виникло в раннім середньовіччі як
похідне від слова “persona”. Уже Фома Аквінський використав його для позначення
умов або способів існування особи. Слово “personage”, що виникло в англійській
мові та було запозичене французами, спочатку позначало церковну посаду (parson
– пастор, священик), а потім відійшло до світу театру [там само, с. 86-87].
Судячи з даних етимологічних джерел, архетипами концепту ОСОБИСТІСТЬ є ЕГО та
МАСКА (ПЕРСОНА), тобто особистість – це соціальна маска людини, що є унікальною
за своєю природою. По суті, цей термін споконвічно вказував на комічну або
трагічну фігуру в театральній дії, тобто із самого початку в поняття
особистості був включений зовнішній, поверхневий соціальний образ, що
індивідуальність приймає, коли грає певні життєві ролі – якась личина,
суспільна особа, звернена до оточуючих.
Щодо поняття творчості, а
- Київ+380960830922