Формування глобальної фінансової архітектури світового господарства.

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА ПАРАДИГМА СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО ПРОСТОРУ
2.1. Трансформація світового фінансового середовища
Останніми роками у світовому господарстві в цілому і в його фінансово­му
секторі, зокрема, відбуваються дещо нетрадиційні та новітні процеси. Сама
фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Ті фінансові сфери, які
рані­ше відзначались чіткою індивідуальністю (фінансові ринки, банківська
справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інвестування),
все більш стають інтегрованими, завдяки введенню нових фінансових
інструмен­тів, інноваційної фінансової техніки і багатонаціонального,
багатодисциплінар­ного підходу до прийняття рішень із питань фінансового
управління.
У результаті сучасних глобалізаційних процесів, зростання ринку єврова­лют,
розвитку спільного європейського ринку, посилення ролі транснаціональ­них
корпорацій, низки фінансових та нафтових криз, міжнародної кризи
забор­гованості, розпаду комуністичної системи в СРСР (а відтак – і самого
СРСР) і країнах Східної Європи та їх переходу до ринкового господарства
змінилося саме фінансове середовище. У світі посилився рух міжнародних
капіталів (частково ці зміни стали результатами коливань темпів зростання
окремих держав), багато країн, що розвиваються, усувають свої обмеження, які
регулю­ють фінанси й торгівлю, надаючи можливість фінансовим структурам, ринкам
і інструментам впливати на їх економіку (вільні економічні зони, податкові
кані­кули, спільні підприємства та ін.). Ці зміни проходили разом із зміною
всього економічного середовища. Перша хвиля змін у світовому фінансовому
середо­вищі прокотилася ще після “Великої депресії” 1930-х років і Другої
світової війни; друга – у повоєнні роки (в період з 1950-х до 1980-х), третя з
1990-х.
Велика економічна криза 1929-1933 років [1 Про силу та інтенсивність падіння
промислового виробництва за часи кризи 1929-1933 років свідчать такі дані:
Англія – -23,8%, Італія – -33,1%, США – -46,2%, Польща – -46,1%, Німеччина –
-40,6%, Канада – -41,9%, Франція – -32,9%, Австрія – -39,0% [Див. 65].] та
Друга світова війна зруйнували світову економічну систему та різко похитнули
віру країн, що роз­виваються (а особливо країн Латинської Америки), у торгівлю
як рушійну силу економічного зростання. За своєю природою ця криза була
дуалістичною, оскільки в собі вона поєднала не лише циклічні, але й
трансформаційні харак­теристики. Як ніколи, нагальною стала необхідність
укладення міжнародних угод у сфері валют і торгівлі. Конференція з
валютно-фінансових проблем, що відбулася у липні 1944 року у Бреттон-Вудсі за
участю країн-членів ООН та держав, що приєдналися до них мала на меті “створити
світ, у якому країни не закривали б очей на наслідки їхніх дій для інших”, –
зазначав у 1975 році Робінсон [113, С.16]. У результаті роботи Конференції було
створено нові правила та структури у сфері міжнародних валютних відносин (в
рамках МВФ), довготермінового кредитування на потреби реконструкції та розвитку
(в рамках Світового банку), а також міжнародної торгівлі (в рамках Генеральної
угоди по тарифах і торгівлі – ГАТТ). Було введено в дію план Маршалла, який мав
на меті підтримку економічної відбудови країн Західної Європи у повоєн­ний
період. Із США до Європи та Японії було відряджено місії з питань
продуктивності, які допомагали у розвитку торговельних відносин та поширю­вали
інформацію в галузі технологій.
В рамках плану Маршалла [2 План Маршалла був найбільшою удачею американської
дипломатії у повоєнні роки. Він створив інтегрований європейський ринок, який
міг поглинути потужність Німеччини, стимулювати продуктивність, підняти рівень
життя, знизити ціни і, таким чином, налагодити основу для безпеки і відновлення
континенту. На прикладі плану Маршалла відпрацьовувались принципи і практика
надання системної скоординованої допомоги. Саме план Маршалла призвів до
інтеграційних процесів у Західній Європі і швидкого відновлення її економіки. ]
було підтримано створення Європейського Платіжного Союзу, що дало змогу
сформувати структурну базу для вільної тор­гівлі в межах Західної Європи. ГАТТ
(1945 р.) прискорила перехід до більш широких багатосторонніх угод з питань
торгівлі. Тій самій меті послужили створення Європейського Економічного
Співтовариства (ЄЕС) у 1957 році, Організації економічного співробітництва і
розвитку (ОЕСР) та подальші успішні раунди переговорів по угодах ГАТТ. Бажаючи
наздогнати США за рівнем технологій, країни Європи та Японія досягли рекордних
обсягів капіталовкладень.
У 1950–х роках промислові корпорації створювали та відтворювали внутрішні ринки
[3 На думку С.Грассмана, в 70-ті роки ХІХ ст.. міжнародні потоки товарів,
капіталу і робочої сили були у багатьох відношеннях більш інтенсивнішими, ніж у
50-ті роки ХХ ст. [398, P. 124]. “Протягом півстоліття міжнародні потоки
товарів, послуг, капіталу, виробництва і людей були заблоковані”, - писав у
1957 р. Г.Мюрдаль [441, Р.7]. на початку 1960-х років перспективи глобалізації
оцінювались досить песимістично. Найімовірніше, світ уже не повернеться до того
“нормального” становища, яке існувало до 1914р., писали у 1961 р. К.Дойч та
А.Екстайн [361, P.292].]. У 1960–х внаслідок інтенсифікації міжнародної
торгівлі і розвитку закордонних ринків фірми, задіяні у сфері виробництва і
торгівлі, стали розширюватися [4 На початку 1960-х років в країнах з відкритою
ринковою економікою проживало всього 20% населення планети, більшість – у
соціалістичних країнах і державах, які обрали “третій шлях” розвитку. На думку
Дж.Сакса та Е.Уорнера лише декілька країн Третього світу м