РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ 7 - 9 КЛАСІВ ПРИ
ВИВЧЕННІ МАТЕМАТИКИ.............................................85
2.1.Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності
учнів під час вивчення теоретичного матеріалу.....................85
2.1.1.Планування роботи вчителя щодо організації самостійної
роботи при вивченні математики...................................85
2.1.2.Методика управління самостійною роботою учнів при
вивченні теоретичного матеріалу...................................93
2.1.3.Особливості організації роботи учнів над теоретичним
матеріалом при виконанні домашніх завдань......................104
2.2.Самостійне розв?язування задач як засіб підвищення ефектив-
ності навчання.........................................................................113
2.2.1.Методика організації самостійної роботи школярів в умо-
вах диференціації навчання..........................................113
2.2.2.Вимоги до системи вправ, які виносяться на самостійну
роботу учнів, при вивченні математики в умовах ураху-
вання проекту освітнього стандарту .................................125
2.3.Формування пізнавальної самостійності учнів та розвиток їх
математичного мислення у позакласній роботі з математики....148
2.4.Роль сучасних засобів навчання в організації самостійної
навчально-пізнавальної діяльності учнів................................163
2.5.Організація педагогічного експерименту та його результати.....176
ВИСНОВКИ...............................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................192
ДОДАТКИ.................................................................................211
ВСТУП
Актуальність проблеми дослідження. Одним із найважливіших соціальних завдань сучасної школи є розвиток самостійності та творчої активності школярів. Аналіз робіт, присвячених цій проблемі, показує, що до розв'язання питання самостійної діяльності учнів у навчальному процесі педагоги, психологи й методисти підходять з різних сторін. Спільним у їх поглядах є те, що успішне розв'язання проблеми вбачається у відшуканні ефективних шляхів організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Відомо, що розв'язання проблеми самостійної роботи учнів в процесі навчання було предметом уваги вчених-психологів, педагогів і вчителів на всіх етапах розвитку школи. Про це свідчать численні праці з педагогіки (М.П.Кашин, Е.Я.Голант, І.Т.Огородников, Л.П.Арістова, Т.І.Шамова, Б.П.Єсипов, М.М.Скаткін, В.П.Стрезікозін, М.І.Махмутов, А.С.Линда, І.Я.Лернер, Г.І.Щукіна, П.І.Підкасистий, Н.О.Половнікова, Ю.К.Бабанський, Н.Г.Дайрі, В.К.Буряк, В.О.Сухомлинський, Ш.О.Амонашвілі та ін.), психології (Д.Н.Богоявленський, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн, І.С.Костюк, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, Є.М.Кабанова-Меллер, О.М.Леонтьєв, В.О.Крутецький, Л.С.Виготський, Н.Ф.Тализіна та ін.), методики навчання предметів фізико-математичного циклу (А.М.Колмогоров, Р.А.Хабіб, А.В.Усова, В.В.Зав'ялов, І.Е.Унт, Н.В.Промоторова, М.І.Шкіль, О.С.Дубінчук, З.І.Слєпкань, М.І.Бурда, В.М.Осинська, Т.М.Хмара, В.О.Швець, Н.А.Тарасенкова, Я.І.Грудьонов та ін.), діяльність вчителів (О.О.Хмура, В.Ф.Шаталов, Р.Г.Хазанкін, В.П.Іржавцева та ін.).
У працях більшості вчених досить рельєфно спостерігається перехід від емпіричного дослідження самостійності й пізнавальної активності учнів до досліджень на власне теоретичному рівні.
У той же час аналіз робіт, присвячених проблемам організації навчально-пізнавальної самостійної діяльності школярів у процесі навчання математики, показує, що окремі аспекти даної проблеми в умовах сучасної школи висвітлено з недостатньою повнотою. У вчителів (особливо з малим педагогічним досвідом) виникають труднощі під час визначення місця, змісту й обсягу самостійної роботи, встановленні раціонального співвідношення класної і домашньої самостійної роботи, у здійсненні керівництва самостійною навчально-пізнавальною діяльністю школярів.
На сучасному етапі розвитку педагогічної освіти властивим є перехід від суб'єктно-об'єктної до особистісно-орієнтованої парадигми освіти, яка заперечує маніпулятивний підхід до учнів, орієнтує на співробітництво вчителів і учнів як повноправних партнерів.
Традиційне розуміння освіти у вигляді оволодіння учнями знаннями, навичками, уміннями і підготовки школярів до життя повинно бути переосмислене. Освіта - це перш за все становлення особистості з її неповторною індивідуальністю, духовністю, творчістю. "Освіта повертається до формули часів класичної давнини: non scholae, sed vitae discimus (вчимося не для школи, а для життя)" [19, с.8]. Тому важливо не тільки те, скільки фактів запам'ятав учень, а і наскільки розвинуті його "сила розуму", навички, уміння розмірковувати, критично мислити, знаходити правильне розв'язання проблеми, застосовувати знання на практиці, переносити відомі йому способи дій у нові для нього ситуації та відкривати нові способи діяльності [там же].
У зв'язку з швидкими темпами накопичення нової інформації, особливо в природничо-математичних науках, уже в школі необхідно готувати школярів до неперервної освіти після її закінчення, що потребує формування в них пізнавального інтересу й самостійності відшукання шляхів його задоволення. Треба закласти в учнів механізми самоосвіти, самовиховання, самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, взаєморозуміння, спілкування, співпраці, необхідні для становлення особистості, здатної без сторонньої допомоги оволодівати знаннями і способами діяльності, розв'язувати пізнавальні задачі з метою подальшого перетворення й вдосконалення навколишньої дійсності. Ця властивість особистості формується головним чином у ході самостійної навчальної діяльності учнів.
Проблема набуває нового аспекту в зв'язку з необхідністю диференціації навчання математики в умовах урахування проекту освітнього стандарту з математики.
- Киев+380960830922