РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТенденціЙ розвитку ПРОФОРІЄНТАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ населення в
умовах закриття ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТІВ (НА ПРИКЛАДІ ЧАЕС)
2.1. Соціально-економічні наслідки дострокового закриття потенційно небезпечних
об’єктів
В цілому по Україні на потенційно небезпечні об’єкти припадає біля 50% вартості
основних виробничих фондів, третина обсягів виробництва, п’ята частина всіх
працюючих. Особливо велика частка потенційно небезпечних об’єктів у Луганській,
Донецькій, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Київській областях. Як
зазначено у табл.2.1, за даними Державного реєстру потенційно небезпечних
об’єктів станом на січень 2003 р. в Україні налічувалось 8211 об’єктів, у числі
яких – промислові підприємства, шахти, кар’єри, мости, тунелі тощо [95,
с.283].
Пожежі (вибухи) в шахтах, підземних та гірничих виробках, на об’єктах розвідки,
видобування, переробки горючих та вибухових речовин, пожежі на радіаційно-,
хімічно- та біологічно небезпечних об’єктах, у спорудах, на комунікаціях і
технологічному обладнанні промислових об’єктів призводять до загибелі та
страждань тисяч людей.
Згідно із Конституцією України життя та здоров’я людини, її безпека є
найважливішими цінностями суспільства. Держава повинна відповідати перед
людиною за її захищеність від впливу шкідливих техногенних, природних,
екологічних і соціальних факторів.
Протягом 2002 р. в Україні внаслідок надзвичайних ситуацій загинуло 519 осіб,
причому найбільші ризики смерті від надзвичайних ситуацій характерні для
Львівської області, де в серпні 2002 р. сталася катастрофа на аеродромі
„Скнилів” у м.Львові, та Донецькій області, що відноситься до територій
надзвичайно високого ступеня ризику виникнення техногенних аварій на шахтах з
великою кількістю загиблих та постраждалих [61].
ТАБЛИЦЯ 2.1
Через наявність на території України чотирьох АЕС з тринадцятьма енергетичними
ядерними реакторами, двох дослідних ядерних реакторів та більше трьох тисяч
підприємств і організацій, які використовують у процесі діяльності різноманітні
радіоактивні речовини, а також виділяють радіоактивні відходи, в країні існує
високий рівень радіаційної небезпеки.
Опріч того, транскордонну потенційну небезпеку для території України становлять
Курська, Смоленська, Інгалінська АЕС та АЕС, розташовані на території Болгарії,
Словаччини, Угорщини, Чехії.
У Посланні Президента до ВРУ „Стратегія економічного та соціального розвитку на
2000-2004 роки” та Програмі дій Уряду України, схваленій ВРУ, викладено ключові
завдання державної політики у сфері екологічної і техногенної безпеки населення
на найближчу перспективу.
Слід відмітити, що інформація щодо надзвичайних ситуацій в Україні почала
реєструватись з 1992р., а вже наприкінці 1996р. було створено МНС, до
компетенції якого відноситься вирішення проблем, пов’язаних з виникненням
надзвичайних ситуацій.
Згідно рішення Кабінету Міністрів України 15 грудня 2000 року Чорнобильську АЕС
достроково виведено з експлуатації через низку об’єктивних причин. Проте
закриття станції не означає остаточне зникнення чорнобильської проблеми –
натомість виникають економічні та соціальні наслідки, причому серед останніх
особливої уваги заслуговує проблема зайнятості вивільнених кадрів. Згідно
Меморандуму про взаємопорозуміння, підписаного у грудні 1995р. між Урядом
України, країнами “Великої сімки” та Комісією Європейського співтовариства,
Європейська комісія та Уряд США визнали необхідність надання Уряду України
допомоги у подоланні негативних економічних та соціальних наслідків
дострокового закриття ЧАЕС. Частиною заходів, передбачених Меморандумом, є
проект ЄС ТАСІS “Пом`якшення соціальних наслідків закриття Чорнобильської АЕС”
вартістю 1 млн. євро, що має на меті надання допомоги працівникам ЧАЕС і
мешканцям м. Славутича в період широкомасштабних скорочень. Відповідно до Угоди
від 12.11.1996р. між ЄБРР, Урядом України та ЧАЕС про грант в розмірі 118,1
млн. ЕКЮ у рамках “Проекту ядерної безпеки на Чорнобильській АЕС”,
здійснювалось часткове вирішення соціальних проблем, пов`язаних з необхідністю
працевлаштування персоналу ЧАЕС, що поступово вивільнявся у період з 1997 до
2000р. у зв`язку із зняттям станції з експлуатації.
Проте закриття станції не означає безслідне зникнення чорнобильської проблеми -
натомість виникають економічні та соціальні наслідки події. Закриття ЧАЕС
означає закриття прибуткового промислового підприємства, рентабельність
товарної продукції якого у 1999 році становила 83,3%, прибуток - 94445 тис.
грн, а невідпрацьований технічний ресурс – 12 років (проектний ресурс кожного
блока – 30 років). Протягом 1976 – 2000 років у середньому за рік із розрахунку
на один блок Чорнобильська АЕС виробляла 240 млн. грн. товарної продукції
(електроенергії). Через закриття станції товарна продукція втрачається (один
блок в цінах на 1.10.2000 – 220 млн.грн., 3 блоки – 660 млн. грн.), втрачаються
основні фонди вартістю до $ 5 млрд., знижується частота в електромережі до
критичної (» 49 Гц), що, безумовно, вплине на дострокову руйнацію всіх приладів
і предметів народного споживання. Для будівництва і підтримки соціальної сфери
м. Славутича Чорнобильська АЕС виділяла щорічно в середньому 143 млн. грн.,
забезпечуючи високий рівень життя в місті, де проживає більшість працівників
станції зі своїми сім’ями [93]. Динаміка коефіцієнта використання встановленої
потужності (КВВП) ЧАЕС представлена на рис. 2.1
На початку 2000 року коефіцієнт використання встановленої потужності становив
82,4 % - це найкращий показник серед українських АЕС, всіх АЕС з реактором РБМК
і найбільший для блоків ЧАЕС після катастрофи. За 11 місяців
- Киев+380960830922