РОЗДІЛ 2.
ПОЕТИЧНИЙ ОБРАЗ ЯК ОБ'ЄКТ ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Образна реальність художнього тексту визначається як "замкнута мовна система" [244, 296], "як особливий модус мовної дійсності" [52, 139]. Оскільки матеріалом поезії є слово, то її вивчення повинно ґрунтуватися на лінгвістичній основі: "...в основу систематичної побудови поетики повинна бути поміщена класифікація фактів мови, що дає нам лінгвістика. Кожний із цих фактів, підпорядкований художньому завданню, стає тим самим поетичним прийомом" [89, 28]. Захищаючи "право лінгвіста аналізувати поетичні факти як факти мовні", Г. Винокур писав: "...якщо поетичні навички визначаються не тільки конкретною мовною системою, а й загальними культурно-історичними умовами, то можна помітити, що й мова є одним із цих культурно-історичних умов..." [52, 15].
Поетична мова є семантичним конденсатом реальної мови, тобто його інтенсифікованим варіантом, спрямованим на осмислення дійсності. Основною є ідея В. Гумбольдта про те, що мова "є не мертвий твір, а діяльність", "вічно повторюване зусилля духу зробити членороздільний звук вираженням думки" [75, 44].
О.О. Потебня визначає мову як позначення явища в акті пізнання людиною навколишнього світу [183, 82]. Виникає необхідність вивчення природи образу як "цілісного мовного утворення, що втілює певний розумовий зміст" [50, 100]. Художник слова конструює образну інформацію, виходячи із власного незмінного досвіду, тому поетичний образ є своєрідним джерелом інформації, через який пізнається світогляд автора. Словесний поетичний образ - це багатовимірна величина, що розвивається на тлі змін типів художньої свідомості й видів поетичного мовлення, зумовлених вимогами поетичних концепцій та моральними імперативами культурної епохи, в якій відбувається його становлення.
2.1. Концептуальна картина світу, представлена в образах американської поезії ХХ століття.
Американська поезія ХХ століття - це не цілісне художнє явище. Вона складається з ряду плинів, що відрізняються за своїми цілями й виразними засобами і виявляються нерідко прямо протилежними один одному. Попри строкатість сучасної поезії у складових її плинів і стилів є одна загальна риса - усі вони прагнуть відбити світ у суб'єктивній формі вираження почуттів і настроїв поета.
Однією з головних особливостей є підкреслене вираження художниками слова своєї індивідуальності. Цим зумовлені і постійні пошуки раніше не використовуваних образотворчих засобів. Одним із найплідніших результатів цих пошуків стали відродження ролі емоційного спілкування зі світом, твердження самоцінності і самодостатності естетичних переживань, пріоритету почуттєвого відображення над можливостями раціонального пізнання. Відмова від розумової діяльності та ідеалізація спонтанних, інтуїтивних засобів пізнання найбільш яскраво проявилися в творчості поетів цього періоду.
Розвиток емфатичної тенденції призвів до виникнення поетичних творів, що розгортаються у певному багатомірному просторі, кожна площина якого детермінує зміст і особливе розміщення різних їх літературних напрямів, жанрів і стилів. Однак, якими б різними не були "світи" Е. Камінгса, У. Стівенса, Р. Фроста, К. Сендберга та інших - це тільки різні образи єдиної світобудови, що не збігаються з повсякденним і зрозумілим нам простором людського буття.
Отже, у контексті цієї роботи важливим є з'ясування лінгвістичних особливостей словесного поетичного образу і виявлення специфіки його функціонування і формування на тлі мінливого типу художньої свідомості і поетичного мислення. Для розуміння змісту поетичних текстів та механізму формування їх словесних поетичних образів необхідним є усвідомлення тих процесів, що відбиваються в художній свідомості поетів під час осмислення мозаїчної панорами довколишньої реальності ХХ сторіччя. Філософська думка оцінює цей період як перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до сучасного універсального гуманізму, чий екологічний вимір охоплює все живе - людину, природу, космос, Всесвіт.
Домінанту текстового світу створює образний простір поетичного тексту. Образний простір розглядається як середовище буття образів у текстовому світі. Кожний поетичний образ існує не сам по собі, а є вписаним у певний семантичний простір текстового світу, який у свою чергу являє собою частину семіосфери, семіотичного простору культури.
Оскільки образний простір є домінантою текстового світу, то першим етапом на шляху адекватної інтерпретації його смислу та лінгвокоґнітивної суті є освоєння саме цього простору буття словесних поетичних образів у текстовому світі. Освоєння образного простору починається з аналізу концептуальної картини, що є певною конфігурацією концептуального простору, структурованого набором різних концептуальних схем, що реконструюються через аналіз вербальної структури поетичного образу за допомогою різних коґнітивних операцій та процедур [33, 238].
Словесні поетичні образи є витвором текстового світу, наслідком співпраці автора, тексту й читача як навігації текстового світу [33, 238]. Аналіз концептуальної картини світу передбачає виявлення підсвітів, їх взаємодію, встановлення зв'язків між ними та визначення чинників, які сприяють прочитанню тексту.
Для того, щоб описати концептуальну картину світу американської поезії ХХ століття, потрібно скласти список лівих елементів структури поетичного образу, що представляють набір "думок про світ" - концептів, що вимагають образного вислову.
Ми вважаємо за можливе представити отриманий у результаті досліджень фактичний матеріал (5000 випадків використання образів американськими поетами ХХ століття) у вигляді трьох концептуальних царин: світ людини - світ духовної культури - фізичний світ. Це відповідає положенню про наявність у семантиці мови так званих моделей, серед яких А.Ф. Лосєв виділяє: неорганічну природу; органічну й неживу природу; світ живої, долюдської природи; світ живої й розумної природи [136, 241-247].