РОЗДІЛ 2.
ЄВРАЗІЙСЬКО ? АЗІАТСЬКА ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ТРАНЗИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ
2.1. Європейська транспортна політика
Формування Пан'європейської транспортної системи. Формування та розвиток мережі міжнародних транспортних коридорів пов'язано із розвитком світової транспортної системи, на яку, у свою чергу, діють фактори глобалізації, випереджаючого зростання торгівлі та сфери послуг, порівняно із сферою виробництва. Глобалізація проявляється, з одного боку, в об'єднанні світових ринків виробництва, матеріальних ресурсів, робочої сили, капіталу й готової продукції, а з другого - у створенні і розвитку глобальних міждержавних транспортних, телекомунікаційних та дистриб'юторських систем. Глобалізація світової економіки виникла під дією низки економічних, міжнародних, політичних, технічних та суспільних факторів розвитку людства. Розглянемо детальніше ці фактори.
Економічні фактори: значна концентрація та централізація капіталу, розвиток транснаціональних компаній і фінансово-промислових груп, міжнародна кооперація та розподіл праці, розвиток електронної торгівлі, дерегулювання економіки.
Міжнародні фактори: створення наприкінці ХХ ст. економічних та митних союзів. Однією із найвпливовіших організацій є світова організація торгівлі (СОТ), до якої входять 144 країни світу. У країнах - членах СОТ здійснено лібералізацію митного, торговельного й податкового законодавства, що забезпечило умови вільної торгівлі. Конференція ГАТТ у Пуанта-дель-Есте (1986 р.) започаткувала уругвайський раунд переговорів щодо зниження тарифів та інших обмежень у торгівлі, який тривав 8 років. 1985 р. створено Європейський союз. На конференції європейських співтовариств у Люксембурзі було прийнято Європейський акт, що проголосив чотири свободи у міжнародному русі товарів, людей, послуг та капіталу. Сьогодні Європейський союз розширюється на схід, з 1 травня 2004 р. новими членами стали 14 нових держав - країни Прибалтики, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Мальта та Кіпр, а це спростить умови руху товарів та капіталів.
На американському континенті створено зону вільної торгівлі NAFTA, до якої увійшли США, Канада та Мексика. Обсяг валової продукції цих країн перевищує ВВП Європейського Союзу. У південній частині американського континенту діє спільний ринок MERCOSIR, на азіатському континенті - економічний союз APEC (Asia and Pacific Economic Cooperation) у складі 18 країн Східної та Південно-Східної Азії. Основні торговельні операції здійснюються всередині торговельних союзів, однак торговельні потоки між країнами різних континентів швидко зростають.
Політичні фактори: створення політичних угруповань, економічних та митних союзів, забезпечення режиму прозорості кордонів.
Технічні фактори: розвиток технічних засобів транспорту, інформаційних систем і технологій, супутникового зв'язку та телекомунікацій, Інтернет, гнучких автоматизованих систем, які створюють нові можливості для швидкого поширення інформації, технології, товарів, фінансових ресурсів.
Суспільні фактори: послаблення ролі національних традицій, соціальних зв'язків та звичаїв, що сприяє мобільності людей.
В результаті глобалізації світової економіки виникає потреба у якісно новому рівні, оскільки стрімкіше розвивається торгівля, порівняно із розвитком економіки, змінюється структура зовнішньої торгівлі у бік готової продукції та комплектуючих, налагоджуються коопераційні зв'язки через світову експансію транснаціональних компаній, а також створюються нові центри виробництва у нових регіонах з дешевою робочою силою та високими транспортними витратами через їх віддаленість.
Необхідність глибинної інтеграції транспорту привела до розробки концепції загальноєвропейської транспортної політики, яка спочатку втілилась в ідею створення Трансєвропейської транспортної вісі (декларація комітетів міністрів транспорту Європи, 1983р.), потім ? інтермодальних транспортних мостів (Перша загальноєвропейська конференція з транспорту, Прага, 1991 р.), у систему міжнародних транспортних коридорів (ІІ загальноєвропейська конференція, Крит, 1994 р.), Пан'європейських транспортних зон (ІІІ конференція, Гельсинки, 1997 р.). Поштовхом до розвитку процесу транспортної інтеграції стали також засідання Європейської Ради в Брюсселі (1993 р.), Корфу та Ессені (1994 р.), де затверджено 14 пріоритетних проектів від розвитку швидкісних залізничних сполучень на міжнародних коридорах до будівництва аеропортів, а також Рада міністрів транспорту в Празі (2000 р.) [79]..
Однією з передумов формування нових транзитних транспортних магістралей континентального значення є Транс'європейська транспортна мережа (Trans European Network - TEN) у рамках Європейського союзу, яка розвивається відповідно до ХІІ розділу Маастрихтської угоди (1993 р.) В угоді вперше на рівні ЄС дано правову оцінку створенню та розширенню транс'європейських мереж: метою Європейського союзу у транспортній політиці є розвиток існуючих національних транспортних мереж, їх взаємна координація, забезпечення зв'язку центральних регіонів ЄС з периферійними та острівними територіями [80].
У липні 1996 р. Європарламент затвердив офіційний документ "Сумісні головні напрями створення Транс'європейської транспортної мережі", який мав дати поштовх розвитку транспортної інфраструктури ЄС до 2010 року. В основі концепції цього документа ідея інтеграції різних видів транспорту у мультимодальну транспортну мережу. Їхня взаємодія та взаємозалежність, на думку експертів ЄС, дає змогу отримати "ефект суми", підвищити ефективність усієї транспортної системи, рівень безпеки руху, зменшити екологічне навантаження. Загалом транс'європейська транспортна мережа охопить 70 тис. км залізниць, з них 23 тис. км - швидкісних із середньою швидкістю 200 км/год. Мережа автомобільних шляхів - 58 тис. км швидкісних магістралей, з них 43 тис. км вже діють. До мережі увійшли також водні шляхи та порти [