РОЗДІЛ 2.
ЧОРНОБИЛЬ ЯК ГУМАНІТАРНА ПРОБЛЕМА
УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Коффі Аннан – Генеральний секретар ООН, свого часу зазначив: „Ми ніколи не
повинні забувати про гуманітарну площину Чорнобильської катастрофи” [759, с.
195], зробивши тим самим акцент на значенні комплексу гуманітарних наслідків
для суспільного і приватного життя України в цілому і багатьох представників
світової спільноти.
Складовими гуманітарного аспекту чорнобильської проблеми для України і світу
стали, в першу чергу екологічні та медичні насідки і впливи катастрофи. Великою
гуманітарною проблемою для постчорнобильського суспільства є також його
морально-етичний стан.
2. 1. Екологічні аспекти .
Серед широкого спектру наслідків Чорнобильської катастрофи першим і таким, що
зумовив всі інші, став величезний викид в атмосферу радіоактивності. Її
кількість, що піднялась з аварійного блоку ЧАЕС, достеменно невідома. Вчені
намагалися і намагаються досі шляхом розрахунків визначити величину цього
викиду, та оцінити роль вітрового підйому радіоактивної пилюки в поширенні
забруднення.
Великі зусилля до вивчення викидів доклали військові та науковці, і в першу
чергу - співробітники Інституту атомної енергетики ім. І.В.Курчатова, оскільки
практично з перших годин аварії, що переросла в катастрофу, на їх плечі ліг
тягар праці в тій екстремальній ситуації. Крім конкретної праці на території
ЧАЕС і навколо зруйнованого блоку, в цьому науковому колективі відразу після 26
квітня 1986 р. розпочався аналіз науково-технічних публікацій про радіаційну
ситуацію в країнах, що зазнали впливів радіоактивного викиду.
Завдячуючи їх роботі [779], а також зусиллям відомого фізика – дисидента
радянських часів Жореса Медведєва [1447] стали відомими рівні чорнобильського
забруднення і його поширення за межами СРСР. Пізніше науковий колектив під
керівництвом головного метеоролога країни підготував атлас радіоактивного
забруднення Європи цезієм -137. Крім того широке поширення в світі
чорнобильського сліду спричинило появу досліджень шляхів міграції радіонуклідів
в навколишньому середовищі в різних країнах світу. Переклад таких видань [768]
становив значний інтерес не тільки для науковців, а й для широкого загалу.
Складовою екологічного аспекту гуманітарної проблеми стало визначення протягом
1991-1995 років відповідно до вимог чинного законодавства, території зон
радіоактивного забруднення.
На законодавчому рівні оформлення статусу зони почалося у 1991 р., коли було
прийнято закон Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (27 лютого 1991
р.) До нього неодноразово вносились зміни і доповнення. З метою його уточнення
та вдосконалення були прийняті розпорядження Кабінету Міністрів України від 14
вересня 1991 року N 245-р, від 12 січня 1993 року N 17-р, від 27 січня 1995
p. N 37-р та постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року N
217, від 29 серпня 1994 року N 600, від 14 вересня 1994 року N 639, від 26
жовтня 2000 року N 1610 та ін. В результаті утворилась система районування, яка
визначила чотири зони залежно від рівня забрудненості, в тому числі й
Чорнобильську зону відчуження [753, с. 298]. До них було віднесено 2293
населених пункти 74 районів дванадцяти областей України, які зазнали
найбільшого забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Вінницька,
Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Рівненська, Сумська,
Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська. Критерії
віднесення, що були покладені в основу прийняття рішення не враховували
доаварійний рівень дози додаткового техногенного опромінення та щільності
забруднення довкілля продуктами розпаду радіонуклідів, які було викинуто у
навколишнє середовище під час випробовування ядерної зброї (1945 -1980 рр.).
Крім того, при формуванні переліку населених пунктів, які були віднесені до 2-ї
зони, враховувалися рішення Уряду СРСР про відселення, які були прийняті в 1989
та 1990 роках, а також результати дозиметричної паспортизації 1991 року.
При формуванні переліку населених пунктів, які були віднесені до 4-ї зони в
1991 р. враховували 90% покажчика щільності забруднення ізотопами цезію. З 1
липня 1992 р. в основу цієї роботи було покладено дозовий критерій, оскільки на
виконання Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції від 19 грудня
1991 р. Національна комісія радіаційного захисту населення України визнала
влітку 1992 р. недоцільним використання 90% покажчика, замінивши його середнім
значенням щільності забруднення території радіонуклідами [540-а].
Перелік населених пунктів, які були віднесені до 3-ї зони, формувався на основі
результатів дозиметричної паспортизації 1991 року (крім міст Коростень та
Овруч, які були віднесені за 90% покажчиком щільності забруднення).
В подальшому, з метою уточнення ситуації, протягом 1996-2001 років ретельно і
ґрунтовно, методами авіаційної зйомки, досліджувався радіологічний стан у зонах
радіоактивного забруднення. Було вивчено понад 278 тис. кв. км територій
України, наземне обстеження проведено майже на 80 тис. кв. км території,
віднесеної до зон радіоактивного забруднення і тієї, що межує з нею [2120,
16.03.2004]. Привертаючи увагу до екологічної проблеми в Україні, перший
заступник голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики,
природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Заєць
І.О. зазначив, що 5% території України є радіоактивно забрудненою [759, с.
181]. Хоча
- Киев+380960830922