РОЗДІЛ 2
ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА регіональна динаміка СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В
ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ КРАЇНИ
2.1. Україна та її регіони в системі національного та євроінтеграційного виміру
Україна є однією з перспективних європейських держав, що обумовлено її потужним
природно-ресурсним, економічним, науково-технічним, соціальним потенціалами,
особливостями економічної структури, геополітичним положенням. Частка території
України становить 6,0% території Європи, а чисельність наявного населення
близько 6,4% загальноєвропейського.
П’ятнадцять областей України межують із чотирма країнами Центрально-Східної
Європи (ЦСЄ) – Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та трьома країнами СНД
– Російською Федерацією, Молдовою, Білорусією. Україна не має спільного кордону
з жодною країною Європейського Союзу (ЄС). На цей час шість українських
регіонів входять до складу трьох єврорегіонів: Львівська, Закарпатська,
Івано-Франківська, Чернівецька – у складі Карпатського єврорегіону, заснованого
у 1993 р. спільно з прикордонними територіями Польщі, Угорщини та Словаччини;
Волинська – у складі єврорегіону “Буг”, заснованому у 1995 р. з прикордонними
територіями Польщі, до якого у 1998 році приєдналися прикордонні території
Білорусії; Одеська – у складі єврорегіону “Нижній Дунай”, заснованому у 1998р.
спільно із прикордонними територіями Румунії та Молдови. Також створено
єврорегіон “Верхній Прут” за участю Чернівецької області України та повітів
Румунії і Молдови.
Перспективи подальшого співробітництва між прикордонними регіонами України та
Російської Федерації і Білорусії визначаються тим, що економічно вони тісно
пов’язані між собою. Аналіз свідчить, що інтенсивність економічного обміну між
ними вища, ніж прикордонних українських регіонів з рештою регіонів України.
Таким чином, у середньо- і, навіть довгостроковому вимірі, стратегічний
розвиток вказаних українських регіонів визначатиметься цією обставиною. Це ж
стосується і перспектив співробітництва між прикордонними регіонами України та
Молдови.
Транскордонне співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)
відіграє суттєву роль як чинник процесу європейської інтеграції. Цей аспект
було враховано при розробці стратегії співробітництва України та ЄС, який
набуває особливого значення при майбутньому наближенні кордону ЄС безпосередньо
до України. Проте на цей час в Україні міжрегіональне співробітництво
центральними органами розглядається лише як складова зовнішньоекономічної
діяльності держави в межах повноважень, делегованих нею на рівень місцевого
самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Це значно обмежує
можливості використання міжрегіонального співробітництва як інструменту
територіального розвитку, залучення до цього співробітництва приватного
бізнесу, недержавних організацій, без чого воно не може бути повністю
ефективним.
Протягом останніх п’яти років економіка України характеризувалася значними
темпами зростання, низьким дефіцитом бюджету, невисокою інфляцією та
поліпшенням позиції платіжного балансу. Таке сполучення чинників можна
визначити як макроекономічне благополуччя. Зараз економіка України — одна з
найбільш динамічних серед усього швидкозростаючого регіону СНД [4, с. 14-16].
За останні чотири роки (2000 – 2004 рр.) темпи зростання ВВП в країні становили
в середньому більш як 9,0% на рік, а реальний щорічний приріст інвестицій в
основний капітал перевищував 22%. Інфляція вимірювалася однозначними числами, а
обмінний курс гривні залишався стабільним; при цьому країна зберегла
конкурентноздатність експорту. У результаті позитивне сальдо платіжного балансу
призвело до накопичення валютних резервів, що, у свою чергу, сприяло
монетизації економіки.
Упродовж останніх років вдвічі збільшились валютні резерви,
зовнішньоторговельний обіг зріс за 2004 рік майже на третину порівняно з
аналогічним періодом 2003 року. Здійснюється цілий комплекс заходів з метою
покращення інвестиційного клімату, не допущення порушення прав інвесторів,
забезпечення прозорості процесу приватизації.
Всі ці позитивні тенденції дозволили відчутно підвищити доходи населення, попри
дуже низьку точку відліку. З початку 2000 року номінальна заробітна плата
збільшилася майже вдвічі — як у гривневому, так і доларовому еквіваленті.
Рівень реальної заробітної плати стабілізувався у 2000 році, збільшувався майже
на 20% на рік у наступні два роки, у 2003 році дорівнював 15,2%, а в 2004 р. –
23,8% [79, с. 45-47]. Зростання супроводжувалося значним прогресом у скороченні
та погашенні простроченої заборгованості по виплаті зарплат і пенсій.
У даний час можна виділити дві різко протилежні точки зору економістів на
економічну ситуацію в Україні. Перші вважають, що активний економічний ріст,
темпи якого в 2000—2004 рр. значно прискорилися, підштовхує їх до висновку про
«остаточне одужання» економіки України. Інші стверджують, що прогрес був
«скромним порівняно з тим, яким він міг бути», оскільки середні показники
обсягів промислового виробництва і рівня життя в інших країнах із перехідною
економікою продовжують залишатися вищими, і на їхньому тлі показники України не
вражають. Наприклад, доход на душу населення в багатьох країнах Центральної та
Східної Європи усе ще перевершує український показник у три-сім разів. Таке
відставання, а також нерівномірний розподіл економічного зростання викликає
сумніви в проваджуваній економічній політиці, тим самим підштовхуючи до пошуку
шляхів більш радикального поліпшення ситуації.
В обох точках зору є раціональне зерно, але треба визнати існування ряду
реалій. По-перше, за минулі к
- Киев+380960830922