Реабілітація хворих цереброваскулярною недостатністю, що зазнали дії малих доз іонізуючого випромінювання.

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих
В роботі представлені результати комплексного клініко-інструментального обстеження 162 хворих цереброваскулярною недостатністю, що зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання. Хворі знаходились на обстеженні і лікуванні в неврологічному відділенні Сумського обласного диспансеру радіаційного захисту населення. Дисциркуляторна енцефалопатія (ДЕ) І ст. була у 46 хворих, ІІ ст. - у 90 хворих, ІІІ ст. - у 26 хворих. Чоловіків було 132, жінок - 30. У віці до 29 років - 9, 30-39 років - 58, 40-49 років - 78, 50-59 років - 7, більше 60 років - 10 чоловік.
З числа обстежених хворих 70% були кадровими робітниками 30-км зони ЧАЕС, які добровільно приймали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в 1986-1990 рр., а 30% - які були у відрядженні або призвані для участі в ліквідації в 1996 р. Із всіх обстежених хворих 78 осіб були інвалідами ІІ-ІІІ гр. (45,9%), причому 52 з яких захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС та у 26 - із загальними захворюваннями.
У 122 хворих були визначені величини сумарно отриманої дози опромінення в діапазоні від 5,0 до 25,0 сГр, причому у 40 осіб - більше 25,0 сГр. При цьому, безсумнівно, виходячи з аналізу профмаршрутів, а також виходячи з повідомлень самих обстежених можна думати, що у ряді випадків наявні в медичній документації дані не відповідають дійсному іонізуючому навантаженню.
Розподіл хворих основної та контрольної груп за отриманою дозою та строках роботи в 30-км зоні представлено в табл. 2.1. Величини отриманих доз опромінюючої радіації були визначені документами безпосередньо індивідуально фізичною, розрахунковою та біологічною дозиметрією. Контрольну групу склали 30 здорових осіб такого ж віку, статі.
Пацієнти всіх груп (162 особи ), включених в дослідження, були співставлені за віком, величиною дози опромінення (табл. 2.2), а також за клінічною симптоматикою та нейропсихологічними параметрами до лікування. У всіх пацієнтів був встановлений клінічний неврологічний діагноз "Дисциркуляторна енцефалопатія І-ІІ-ІІІ стадії", причому у 11 чол. (6,8%) з них виявлено ознаки церебрального атеросклерозу та у 61 чол. (37,6%) в поєднані з артеріальною гіпертензією.
Серед супутніх соматичних захворювань з урахуванням клініко-лабораторних та інструментальних методів у хворих також діагностовано ІХС - у 38 (23,4%), гіпертонічна хвороба - у 61 (37,6%), виразкова хвороба шлунку - у 31 (19,1%), хронічний гастрит та гастродуоденит - у 50 (30,8%), хронічний некалькульозний холецистит - у 29 (17,9%), хронічний персистуючий гепатит - у 45 (27,7%), хронічний бронхіт - у 22 (13,5%), пієлонефрит - у 18 (11,1%), деформуючий артроз - у 14 (8,6%), гіперплазія щитовидної залози - у 35 (21,6%), зоб - у 8 (4,9%), аутоімунний тиреоїдит - у 18 (11,1%), цукровий діабет - у 8 (4,9%), та інші захворювання.
У хворих ДЕ І ст. (табл. 2.3) найбільш часто зустрічався головний біль (60%), головокружіння (90%), підвищена втомлюваність (40,5%), дратівливість (49%), кардіалгії (37%) та серцебиття (50%). При ретроспективному аналізі встановлено, що головний біль та відчуття головокружіння у цієї групи хворих, як і при ДЕ ІІ та ІІІ ст. з'явились через 1-2 роки після виникнення цефалгічного синдрому. У них були різко виражені вегетативні розлади у вигляді гіпергідрозу (генералізованого), або тільки в дистальних відділах кінцівок.
Майже всі хворі ДЕ ІІ ст. скаржились на головний біль (90%), головокружіння (93%), дратівливість (90%). У цій групі хворих відмічалась тяжкість в голові, порушення сну. У більшості сон був поверхневим з частими просинаннями та кошмарними сновидіннями. Нічний сон не давав їм відчуття відпочинку. Вранці турбувала важкість в голові, відсутність бодрості, зниження фізичної активності. Більше половини хворих скаржились на підвищену втомлюваність, шум в голові, біль у серці, серцебиття. У половини хворих спостерігалось зниження пам'яті, працездатності, емоційно-вольової сфери. У них реєструвались тривожно-депресивні стани. Часто хворих турбували болі в м'язах, суглобах.
Хворих з ДЕ ІІІ ст. турбував шум в голові (100%), головокружіння (100%), порушення пам'яті (100%), виражені нервово-психічні порушення. У всіх хворих ДЕ, що зазнали дії малих доз іонізуючої радіації виявлена патологія вегетативної нервової системи, що проявлялася гіпергідрозом, асиметрією шкірної температури, наявністю інтенсивного дермографізму і його асиметрії.У всіх хворих, особливо ДЕ ІІ та ІІІ ст., постійно зберігались виражені ознаки астенії (втомлюваність, дратівливість, порушення сну, сенестопатії), відчуття жару в різних зонах тіла, затруднення вдоху.
З основних неврологічних симптомів, які зустрічались у хворих ДЕ І-ІІ-ІІІ ст., що зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання, спостерігали при ДЕ І ст. у 19% порушення з боку ЧМН, у 10% - координаційні порушення, та у 27% - порушення вегетативної нервової системи (табл. 2.4).
У хворих ДЕ ІІ ст. найчастіше спостерігалось порушення вегетативної нервової системи (79,5%), порушення черепно-мозкової іннервації (64%), чутливі порушення та пірамідна недостатність зустрічались у 27% хворих. Натомість, у хворих на ДЕ ІІІ ст. зареєстровано клінічно біля 100% патології у вигляді порушень чутливості, пірамідної недостатності, субкортикальних рефлексів, координаторних порушень.
Аналіз клінічних даних за відношенням до ДЕ і гемодинамічних типів показав, що найбільша органічна симптоматика була у хворих ДЕ ІІІ ст. з гіпокінетичним типом центральної гемодинаміки. Відповідно, найбільш високий відсоток неврологічних та кардіологічних симптомів відмічено у хворих ДЕ ІІІ ст. з гіпокінетичним типом (табл. 2.5).
У 86% обох груп спостерігався вестибулопатичний синдром. Хворі при цьому скаржились на шум в голові, несистемне головокружіння, а в 13% - системні (ДЕ ІІІ ст.), які об'єктивно документувалися наявністю горизонтального ністагму.
Частим симптомом у всіх хворих було зниження пам'яті, загальної на