РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ АКТИВІЗАЦІЇ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ
2.1. Особливості формування акціонерного капіталу в перехідних економіках
В умовах інтеґрації світового господарства успіх країн з перехідною економікою можливий за умови їх адаптації до світових правил. Нагромадження акціонерного капіталу у розвинених країнах відбувалося переважно внаслідок проведення приватизації. Приватизаційні процеси відбувалися з метою підвищення ефективності підприємств. Широка участь приватного капіталу дозволяла підтримати високий попит на підприємства високорентабельних галузей економіки. Наявність розвинутого фондового ринку дозволила залучити велику кількість приватних інвесторів.
У трансформаційних економіках одним із способів формування акціонерного капіталу теж виступала приватизація. Характерною особливістю країн Центрально-Східної Європи є участь іноземного капіталу у приватизаційних процесах. Реформування всієї економіки (а не окремих підприємств, як у розвинутих країнах) вимагало значних капіталовкладень. Залучення капіталу ззовні у формі прямих або портфельних інвестицій для проведення приватизації належить до найважливіших закономірностей іноземного інвестування та пріоритетів приватизаційних програм.
Незважаючи на деяку спільність методів проведення приватизації, результативність оцінюється неоднозначно. У ряді країн вибрана модель приватизації посилила суперечності, характерні для перехідної економіки. За ступенем впливу позаекономічних факторів на процес приватизації виділяють три групи держав Східної Європи [140, С.46]:
1) Країни, які широко використовували ваучерно-сертифікатні моделі приватизації. До них належить, перш за все, Україна, Росія та Чехія.
2) Країни, які ширше використовували можливості грошової приватизації та в яких процес приватизації відбувався із врахуванням розміщення політичних сил. Цю групу представляють Польща та Угорщина.
3) Країни, які під час проведення приватизації не використовували будь-яких спеціальних коштів. Сюди можна віднести Східні землі Німеччини, де приватизація визначалися процесом відтворення єдиної німецької держави на законодавчій базі ФРН. Це дозволяє виділити німецьку модель приватизації як самостійну, незважаючи на її схожість із польською та угорською моделями.
Найперше приватизація почалася в Чехо-Словаччині. Швидкість змін у структурі власності та надходження іноземного капіталу були результатом продуманої політики уряду. Виважені підходи до приватизаційних процесів та оперативне реагування на вирішення нагальних проблем зумовили успішне проведення першого етапу приватизації.
Наступний процес приватизації відбувався вже в незалежній державі Чехії. Основними його складовими виступали: заходи широкомасштабної приватизації, програма малої та великої приватизації. На державу були покладені функції контролю за ходом процесу приватизації. Серед усіх постсоціалістичних країн Чехія мала найбільшу програму реприватизації. Загальна вартість майна, що було передане державою за реституцією, становила понад 130 млн. крон [138, С.119]. Такий крок уряду отримав позитивну оцінку серед інвесторів, і до країни почав надходити великий приватний іноземний капітал. У період з 1990 по 1996 роки притік іноземного капіталу становив 7,1 млрд. дол. За цей період у чеській економіці були здійснені корінні макроекономічні перетворення пов'язані з переходом до ринкового механізму господарювання.
У Чехії прихід стратегічних інвесторів призвів до перерозподілу акціонерного капіталу шляхом викупу контрольного пакету акцій. Нові власники захопили контроль над усіма видами діяльності, ринками збуту, запровадили нову форму управління, і тим самим забезпечили поступовий приріст акціонерного капіталу. Стратегічними інвесторами виступали інвестиційні банки, інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, акціонерні товариства. Наявність високоякісного приватизаційного проекту в інвестора дозволяла одержати банківський кредит.
Після значних досягнень у першій половині 90-х років у 1997 році відбувся спад в економічному розвику Чехії. Структурна перебудова промисловості здійснювалася дуже повільно порівняно з Угорщиною та Польщею. Однак, починаючи з 1999 року, в країні знову відбувається значний приплив іноземного капіталу. За даними Чеського народного банку, іноземні фірми вклали за 9 місяців 1999 року 116,855 млрд. крон ($3,39 млрд.), що майже на 35 млрд. крон більше, ніж за попередній рік [20, С.29]. Найбільшою інвестицією 1999 року був продаж 66% акцій чехо-словацького торгового банку бельгійському фінансовому концерну КВС за 40,5 млрд. крон ($1,1 млрд.). Ця інвестиція стала другою в історії після вкладення консорціумом TelSourse $1,4 млрд. в Cesky Telecom [там само]. Крупні інвестиції були направлені в енергетику, у виробництво продуктів харчування, у водне господарство.
Серед усіх країн Центральної та Східної Європи Чехія зайняла друге місце за обсягом прямих інвестицій в економіку на душу населення. Цей показник дорівнює $130 на душу населення, тоді як у Польщі та Угорщині - відповідно $135 і $85 [там само, С.30]. Причиною зацікавленості інвесторів стала програма уряду із залучення інвестицій, яка передбачає ряд пільг, а також процес приватизації, що триває ще до сьогодні. Позитивною тенденцією можна вважати збільшення частки інвестицій у промисловість, у результаті чого питома вага промисловості в національному доході зросла до 40% [там же, С.29]. Отже, створені урядом країни сприятливі умови для активізації акціонерного капіталу дозволяють швидкими темпами розвивати вітчизняну економіку та в найкоротші терміни увійти в Європейське Співтовариство.
Деяких проблем зазнала реформа приватизації у Словаччині, де в середині дев'яностих років спостерігався високий рівень безробіття, дефіцит бюджету та недостатність іноземних інвестицій. Проте в 1997 році з приходом нового уряду здійснювалися реформи, спрямовані на активізацію акціонерного капіталу та ефективне його використання. Відбувається при