РОЗДІЛ 2
МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО РИНКУ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
2.1. Методика оцінки потреб сільського населення в непродовольчих товарах.
В економічній літературі широко поширена думка, що основою визначення обсягів виробництва і реалізації товарів народного споживання повинен бути попит [28, 50, 51, 68]. В зв'язку з цим, значна увага приділяється різним прийомам, способам аналізу та прогнозуванню попиту населення на товари та послуги, і зовсім не значна - вивченню та прогнозуванню потреб в товарах, рівню забезпеченості ними та рівню споживання. Хоча саме показники потреб є основою формування та розвитку ринку товарів та послуг.
Аналіз споживання непродовольчих товарів населенням досить часто проводиться на основі даних про їх споживання, що облікуються торговою статистикою. В даному випадку за величину споживання непродовольчих товарів приймається придбання їх у підприємств різних форм власності. При цьому ототожнюється поняття "придбання" та "споживання", що, на наш погляд, не доцільно, оскільки така точка зору веде до викривлення економічного змісту категорії "споживання".
Під категорією споживання матеріальних благ слід розуміти процес задоволення в них потреб людини, в результаті чого продукт, який споживається втрачає свої споживчі властивості.
Купівля непродовольчих товарів на підприємствах торгівлі не охоплює повністю весь обсяг їх споживання населенням. Певна частина непродовольчих товарів споживається населенням за рахунок товарних форм споживання, які не враховуються в роздрібному товарообігу. Слід також зауважити, що придбання непродовольчих товарів облікується у більшості випадків у вартісному вираженні, хоча показники придбання у вартісному виразі не досить наочні. Перехід же від вартісних показників до натуральних по кожній групі пов'язаний з рядом технічних труднощів, які обумовлені широким різновидом їх асортиментної структури та визначенням ціни на той чи інший товар.
Для характеристики споживання населенням непродовольчих товарів, зазвичай, використовують дані вибіркового обстеження умов життя Державного комітету статистики України (статистичний бюлетень "Витрати і доходи домогосподарств України"). Важливе значення бюджетних даних полягає в тому, що вони диференційовані по групах населення, в залежності від їх доходів, чисельного складу, кількості дітей у сім'ї, наявності та чисельності працюючих осіб у їх складі.
Дані таких вибіркових досліджень характеризують лише придбання непродовольчих товарів населенням (затрати на їх придбання), а не споживання. Тому, вони не можуть служити досить обгрунтованим критерієм середньодушового споживання.
Для характеристики обсягу споживання значної частини непродовольчих товарів часто користуються даними про забезпеченість товарами тривалого користування [50]. Тут необхідно зазначити, що така характеристика споживання не може бути визнана правомірною.
За своїм економічним змістом показник забезпеченості населення товарами тривалого користування показує яка кількість даного предмету тривалого користування припадає на кожні 100 сімей (або 100 чоловік), тобто, лише наявний парк цих товарів, який фактично існує на даний момент. Але, як зазначено вище, річне споживання характеризує процес використання товарів населенням на протязі року, тобто, за рік споживається лише частина їх споживчої вартості. Таким чином, вони не можуть об'єктивно відображати дійсний розмір річного споживання, який лише за даними статистичних органів без додаткових розрахунків неможливо визначити.
Для оцінки розмірів споживання взуття, одягу, товарів культурно-побутового призначення використовують величину річних витрат (зносу) цих товарів. При цьому, під рівнем споживання непродовольчих товарів розуміють щорічний знос (амортизацію) наявних у населення предметів споживання, кількісна величина яких обумовлюється строком служби товарів. Таке визначення рекомендується вважати найбільш близьким до економічного змісту самого процесу споживання. Річне споживання товарів може бути визначено як відношеня фактичної наявності предметів споживання у населення до середнього строку служби.
Зауважимо, що річне споживання непродовольчих товарів населенням в даному випадку вимірюється в натуральних показниках. Хоча деякі економісти вважають, що споживання товарів тривалого користування може бути визначено лише у вартісному виразі [1]. Це може бути вірним по відношенню до показника, який узугальнює товарні групи. Стосовно асортиментної позиції, то річне споживання може бути визначено також у натуральних показниках.
Наявний запас (гардероб, парк) предметів споживання може бути визначений за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. З ціллю виявлення наявного запасу речей у населення слід періодично проводити такі обстеження по окремих групах. Оцінка споживання непродовольчих товарів населенням пов'язана з цілим рядом технічних та методичних труднощів, що обумовлені специфікою самого процесу споживання, складністю отримання вихідної інформації, широтою номенклатури предметів споживання, відмінностями у їх функціональному призначенні і т.п.
На відміну від продовольчих товарів, споживання яких є разовим актом і практично співпадає з їх надходженням, непродовольчі товари в своїй більшості споживаються на протязі досить тривалого часу (від кількох місяців до кількох років). Тому, одні товари споживаються населенням на протязі року (деякі види одягу, панчішні вироби), інші (одяг, взуття) на протязі кількох років і в одному році вони споживаються частково. Причому їх споживання відбувається як за рахунок придбання на протязі звітного періоду, так і за рахунок попередніх надходжень. Річне споживання більшості товарів може бути нижче середньорічного споживання (у населення створюється запас речей) або вище (споживання відбувається за рахунок наявних предметів і запас скорочується).
У зв'язку з цим, виникають труднощі у визначенні кількісного складу наявних у