Розділ 2
Аналіз впливу організаційно-економічних факторів на розвиток
сільськогосподарського виробництва
2.1. Ефективність в системі організації сільськогосподарського виробництва
Аналіз сільськогосподарського виробництва, його організації та визначення
ефективності ми здійснювали на загальноприйнятих методологічних засадах.
Аналітичний аспект будь-якого дослідження є складовою економічної науки, що
дозволяє розкрити і пояснює закономірності раціональної побудови
сільськогосподарських підприємств і ведення в них виробництва [49]. Предметом
аналізу в даному випадку є людський фактор в різних комбінаціях його прояву та
організаційний, технологічний, техніко-технологічний, ресурсний та інші
фактори, які прямо або побічно впливають на якісні показники роботи
підприємства. При цьому базовими основами організації є визначення мети і
завдань виробництва; підбір і розстановка кадрів для виконання поставлених на
них завдань, встановлення форм кооперації і поділу праці; забезпечення найвищої
ефективності виробництва; озброєння колективу людей необхідними знаряддями та
засобами праці; керівництво господарською діяльністю та контроль за виконанням
поставлених завдань. На таких засадах здійснюється підготовка спеціалістів в
Україні не одне десятиліття. Крім того, в сучасних умовах керівникам потрібно
добре володіти основами ринкової економіки.
Раціональна організація сільськогосподарського виробництва за багатьма
науковими джерелами означає, насамперед, приведення у відповідність між собою
таких організаційних факторів, як підбір і розстановка кадрів, правильна
організація виробничої структури з врахуванням конкретних економічних та
природних умов, визначення найбільш вигідного напряму діяльності господарства,
знаходження найкращих внутрішніх організаційних форм кооперації, введення
стимулюючої системи оплати праці, дієвих форм управління та контролю за
виробництвом. Тільки за цих умов організація праці і виробництва вважаються
науково обгрунтованими факторами ефективного виробництва.
Сучасні організатори сільськогосподарського виробництва, крім зазначеного,
повинні володіти теорією ринкової економіки та основами ринку, враховувати
жорсткі його вимоги, кон’юнктуру цін, попит і пропозиції. Відповідно до цього
приймати оптимальні управлінські рішення щодо обсягів виробництва. Тобто вони
повинні знати об’єктивні економічні закони, і передусім – закон вартості, що є
базисом товарно-грошових відносин. Не менш важливо враховувати технічні
фактори, зокрема знання техніки і технології виробництва. Працю людей не можна
вивчати у відриві від матеріальних умов виробництва. Тому при аналізі
сільськогосподарського виробництва ми розглядатимемо в сукупності його три
сторони – техніку, технологію і організацію праці. Як показало вивчення,
людський фактор, раціональна організація виробництва визначають його
ефективність. Знаходження шляхів постійного збільшення виходу продукції з
одиниці площі (гектара) при найменших витратах суспільно необхідної праці і
засобів – це одна з головних організаційних задач виробництва, як і аграрної
економічної науки в цілому. Кількість суспільно необхідної праці, що міститься
в продукції, є виразом її вартості. Від цього залежать економічні результати
виробництва. З приводу цього ще в ХІХ столітті К.Маркс писав: “… при сохранении
общественного производства определение стоимости остается господствующим в том
смысле, что регулирование рабочего времени и распределение общественного труда
между различными группами производства, наконец, охватывающая все это
бухгалтерия становится важнее, чем когда бы то ни было.“ [66, 67]
Безпосередні організатори виробництва повинні враховувати також зовнішню
ситуацію на ринках виробничих ресурсів, сільськогосподарської продукції і
продовольства, слідкувати за курсом гривні відносно твердих валют, цін на
енергоносії (пальне, електроенергію), технологічні матеріали (добрива, засоби
захисту), продукти сільського господарства та переробної промисловості. В таких
умовах сільськогосподарські підприємства повинні прогнозувати можливі наслідки
зміни цінових параметрів ринкового середовища з точки зору перш за все
дохідності збуту своєї продукції. Для цього керівникам потрібно знати ціни та
повну собівартість одиниці продукції на оперативну чи стратегічну перспективу.
Названі показники тісно пов’язані між собою. В умовах ринку при прогнозуванні
збуту і дохідності продукції ціни і повну собівартість слід розглядати як
самостійні, мало залежні одна від одної величини, вони прогнозуються окремо.
При цьому рівень цін на сільськогосподарську продукцію на певний конкретний
маркетинговий рік розглядається як результат дії багатьох ринкових факторів:
кон’юнктури світового ринку, здійснюваної державної аграрної політики, залишків
продукції у країні, насиченості внутрішнього ринку, обсягів експортно-імпортних
операцій, платоспроможності населення та суб’єктів підприємництва, складу
операторів конкретного продуктового ринку, структурних змін в АПК, каналів
збуту, сезонності, державного регулювання та ін. В Україні, крім того, слід
враховувати ще й незавершеність формування єдиного сільськогосподарського
ринку, його певну регіоналізацію за адміністративно-територіальною ознакою.
Здійснюючи аналіз господарської діяльності (виробництва), ми ставимо за мету
вивчити його стан впродовж 1990-2001 років. При цьому особлива увага
приділялась у 1999-2002 роках розвитку сільськогосподарських підприємств після
введення в дію Указу Президента України від 3 грудня 1999 році.
Наші наміри – знайти шляхи подолання негативних тенденцій, що мають
- Київ+380960830922