Вы здесь

Голодомор в Україні 1932-1933 років як проблема світової журналістики.

Автор: 
Яценко Андрій Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001072
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ 1932-1933 РОКІВ
У ЗАКОРДОННІЙ ПРЕСІ
2.1. Проблематика й специфіка висвітлення голоду в Україні 1932-1933 років у
щоденнику “Діло”
У цьому параграфі дисертаційного дослідження проаналізуємо специфіку
висвітлення газетою “Діло” голодомору 1930-х років. Звернемо увагу на жанрове
різноманіття публікацій, на їхню тематичну спрямованість, спосіб передавання
інформації, на її об’єктивності.
Один із членів редакційної колегії “Діла” (виходила з 1880 до 1939 року) І.
Кедрин-Рудницький, який написав словникову статтю в Енциклопедії
Українознавства, назвав львівський щоденник всеукраїнським пресовим органом із
власною незалежною думкою, що відіграв значну роль у національному житті
Галичини, а в час між двома світовими війнами ще й на північно-західних землях
формував національно-демократичну думку та більше, ніж будь-яка інша газета,
віддзеркалював події на всіх українських землях і залишався одним з найбільших
джерел історії української політичної думки [82, с. 522]. Власне про страхіття
голоду 1932-1933 років писала вся західноукраїнська періодика і в Галичині, й
поза її межами. Однак чи ненайпослідовнішою все ж таки залишалася газета
“Діло”, яка надрукувала десятки статей. Журналісти львівського видання сумлінно
виконували професійний обов’язок, незважаючи на панування в той час у Галичині
польської влади.
Жанрова специфіка полягала в перевазі аналітичних матеріалів над інформаційними
(їх друкували в рубриках “По широкому світу”, “Новинки”). За словами дослідника
проблематики “Діла” М. Житарюка, протягом
1932 року в газеті було 8 повідомлень і 11 аналітичних публікацій, які не
друкували під окремими рубриками [88, с. 8]. Це засвідчує намагання автури
часопису детально проаналізувати події в Україні 1932-1933 років.
Журналісти й публіцисти “Діла” підписували матеріали, як правило, криптонімом
або псевдонімом. Це легко пояснити тим, що вони переживали за рідних, а також
робили все для того, аби не розкрити джерело інформації. Позиція журналістів
зводилася до виконання головного завдання: написати правду про те, що в
1932-1933 роках в Україні був голодомор.
У інформаційних текстах автори не аналізували проблему. На думку М. Житарюка,
журналіст “називає, по-перше, саме явище, по-друге, місце, де воно
відбувається, по-третє, як саме. З надрукованих численних повідомлень про
згадану проблему читач САМ уявляє трагізм, безвихідь, конкретність ситуації, в
якій опинився український народ. Він САМ це аналізує, обурюється, усвідомлює,
щось згадує. САМ, а не під впливом “тиску”... Тому у протилежному його
переконати неможливо” [88, с. 9]. Навіть інформація мала елементи аналізу, що
давало змогу читачам усвідомити страшну реальність.
Журналісти будують матеріали так, щоб читачі самостійно змогли проаналізувати
трагічність тодішньої ситуації. Згаданий вище дослідник М. Житарюк називає такі
головні чинники проаналізованих публікацій, серед яких:
а) тематична лексика, спрямована на відтворення адекватності мови, передачу
психології героїв;
б) зображальні методи фіксації і фотографування теж сприяють правдивості подій;
в) розкриття психології героя;
г) асоціативність і логічність відтворення, що досягались за допомогою
психології: у пригоді стають епітети, метафори тощо;
д) феномен журналіста як особистості [88, с. 10].
Позиція творців львівської щоденної газети “Діло” полягала у виконанні
найголовнішого завдання публіцистики, журналістики: попри різні обставини
служити правді й справедливості, об’єктивно висвітлюючи всі поточні події. У
цьому простежуємо феномен журналіста як особистості, чия думка є непідкупною,
самостійною, підтвердженою незаперечними фактами, які й є істиною. Газета
“Діло” найповніше і найправдивіше протягом 1932-1937 років (у цей час редакцію
щоденника “Діло” очолював О. Костик) висвітлювала тему голодомору в Україні.
Про неї було надруковано матеріали чи не в кожному номері видання. Будь-яка
замітка розкривала суть голоду 1932-1933 років. Газета висвітлювала на
сторінках також факти, які б мали привернути увагу до голодомору в Україні не
тільки на західноукраїнських теренах, але й у світі. Йдеться про вбивство
працівника консульства СРСР О. Майлова у Львові, здійснене М. Лемиком 21 жовтня
1933 року. Атентат треба розглядати як спосіб привернути увагу світової
спільноти до злочину, вчиненого в мирний час радянською владою проти
українського народу.
З матеріалів дізнаємося, що 18-річний М. Лемик, випускник академічної гімназії
у Львові, студент 1 курсу математично-природничого факультету Львівського
університету, виходець із заможної селянської родини с. Солове Перемишлянського
повіту [191] за наказом ОУН повинен був застрелити московського консула. Цю
новину швидко передрукували польські газети, які писали, що “атентатчик
поводиться спокійно і з великим опануванням. Переслухують його часто, одначе
він не дає ніяких вияснень і завзято мовчить” [192], а також подавали
автобіографічні деталі про те, що “Микола Лемик є нотований в картотеках
політичної поліції у Львові і був уже арештований після відомих подій на
Личаківському цвинтарі в часі відслонення пам’ятника Франка” [191]. Цікавим є
той факт, про який також писали польські пресові органи: захищати М. Лемика
зголосилися всі львівські адвокати-українці, назалежно від політичних
переконань, “від адвокатів-соціялістів і радикалів через УНДО до католиків і
безпартійних включно”. Це можна трактувати як вияв негативного ставлення всього
українського громадянства до тодішньої політики СРСР супроти українського
народу. Звідси випливає й головна мета замаху: бути актом демонстра