Ви є тут

Конкурентні механізми глобалізації світової економіки

Автор: 
Чікіна Юлія Валентинівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U001810
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ТА ФУНКЦІЙ КОНКУРЕНЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1 Глобалізація як закономірний етап еволюції ринкової системи
Глобалізація як історичний феномен є процес становлення нового типу світового
розвитку, який домінуватиме в суспільствах прийдешнього постіндустріального
цивілізаційного циклу. У найзагальнішому вигляді його відмінність від
колишнього можна звести до змісту розвитку, що не співпадає та що заміщає та
сполучає. Якщо в першому випадку йдеться про те, що нове або руйнувало, або
підпорядковувало, або заміщало стару якість, то в другому - нова якість
доповнює або заповнює старе [3].
У загальній формі глобалізаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі,
можуть розглядатися, перш за все, як частина тривалого історичного переходу від
епохи інтернаціоналізації господарського, політичного і культурного життя, коли
превалюють взаємостосунки між країнами, що самостійно розвиваються, до
глобалізації, коли формується новий, складніший рівень людської спільності з
його власними закономірностями, рушійними силами та механізмами регулювання. Не
слід ігнорувати той факт, що сам термін “глобалізація” в застосуванні до
сучасних світових процесів, і, перш за все, економічних, практично завжди не
перекриває їх розмаїття, і в значній своїй частині може використовуватися
тільки як умовний [13, с. 108]. Вірогідно, що сучасні процеси
транснаціоналізації світової економіки, які прийнято називати глобалізацією,
тільки підведуть країни та народи до передодня стійкого розвитку, задача
реального оволодіння яким розв'язуватиметься вже на наступному витку розвитку.
Отже, підсумовуючи багато точок зору та оцінки, що вказані в науковій
літературі про всі види, форми та тенденції прояву глобалізації у сфері
економіки, враховуючи викликані нею до життя феномени, можна констатувати, що
економічна глобалізація – це:
* виникнення світової “фінансової економіки”, самостійної глобальної
фінансово-валютної системи, що впливає вирішальним чином на стан і зростання
виробництва матеріальних цінностей та обмін ними [45, с. 16];
* складання транснаціонального (наднаціонального) сектора економіки, який,
надбудовуючись над всією економічною будівлею планети, зв'язує всі його
“поверхи” сучасними засобами комунікацій, передовими управлінськими системами,
інформаційними технологіями, загальними правилами та принципами функціонування,
тощо. [41, с. 19];
* проникнення в тих або інших формах у всі пори господарського життя “економіки
знань”, заснованої на процесі перетворення науки, що розширяється, у головну
продуктивну силу сучасного суспільства з наслідками для всіх сторін його життя,
що далеко йдуть;
* інформатизація технологічного способу виробництва в постіндустріальній
економіці, що приводить до інтелектуалізації праці та підвищення у неї питомої
ваги творчих початків, що кладе початок перетворення “людини економічного” в
“людину творчу” [35];
* регіональна інтеграція у тих випадках та при таких обставинах, коли
глобалізаційні тенденції натрапляють на неготовність, нездатність, небажання
одних країн і народів йти на поступки та втрати, які обертаються перевагами і
прибутками для інших. У цьому значенні інтеграційні процеси в будь-якому їх
вигляді є не що інше, як більш-менш оптимальні форми просування у напрямі до
постіндустріального майбутнього людства [70, с. 5];
* забезпечення умов для плідної глобальної конкуренції та узгодження
макроекономічних політик національних держав, що знаходяться на різних стадіях
економічного розвитку і ринкових механізмів, що різко розрізняються зрілістю;
* рішуча демократизація складу і діяльності міждержавних та наднаціональних
міжнародних організацій, інститутів і рухів, здатних приборкати елементи
економічного хаосу, нейтралізувати наслідки нераціональних економічних
стратегій і рішень, координувати інтереси різних суб'єктів глобальної економіки
та інше [90, с. 11];
* подолання тенденцій ідентифікації процесів модернізації з вестернізацією або
американізацією, коли глобалізаційні процеси використовуються для
“розповсюдження в світі євро-амеріканської моделі розвитку”, а більшість держав
перетворюється “на придаток сверхекономіки” групи постіндустріально
орієнтованих держав - країн “золотого мільярду” [45, с. 16];
* потреба в створенні такої глобальної господарської системи, в якій гармонія
розвитку забезпечуватиметься різноманітними регулюючими механізмами, лише одним
з яких залишиться “невидима рука” ринкової економіки;
* економічна глобалізація – це процес, в рамках якого у принципі повинен бути
подоланий розрив в рівнях розвитку і доходів між Північчю та Півднем. Але вже
зараз не складає труднощів передбачити, що глобалізаційний процес у ХХI
столітті протікатиме в поляризованому з погляду економічних можливостей і
господарських потенціалів державно розділеному світі, і це залишається
найважливішим джерелом ризиків, конфліктів, міжнародного тероризму [164, с.
116];
* пошук такого управління глобалізаційними процесами, яке обмежить його ризики
і максимізує вигоди. Як би не був великий вплив наймогутніших країн та їх
транснаціональних корпорацій, національні держави в осяжній перспективі
збережуть свій контроль над економікою і добиватимуться реальної демократизації
глобального економічного середовища з тим, щоб реалізувати “парадокс Несбіта” –
“чим вище рівень глобалізації економіки, тим сильніше її найдрібніші учасники”
[179, с. 136].
Таким чином, при аналізі феномену глобалізації впадають в очі його парадокси,
які можна визначити як посилення протилежних тенденцій: інтеграції та
дезинтеграції, глобалізації та лока