РОЗДІЛ 2
ДІАГНОСТИКА СЕРЕДОВИЩА СПОЖИВЧОГО РИНКУ ВЗУТТЯ
2.1. Моніторинг внутрішнього і зовнішнього середовища споживчого ринку взуття
В умовах переходу до ринкової економіки та кризового стану національної
взуттєвої промисловості важливо визначити чинники внутрішнього і зовнішнього
середовища, що впливають на формування споживчого ринку взуття через проведення
відповідного моніторингу, а за його результатами запропонувати шляхи вирішення
проблем.
Під моніторингом ми розуміємо відстежування процесів та явищ, що відбуваються у
сфері функціонування споживчого ринку взуття. Внутрішнє середовище – це сфера,
в якій приймаються конкретні рішення щодо ведення виробничо-торговельної
діяльності, організаційна структура та корпоративна культура взуттєвих
підприємств. Зовнішнє середовище (навколишнє оточення) є сукупність
господарських формувань, економічних, суспільних і природних умов національних
і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх відносно суб’єктів
господарювання взуттєвої сфери умов і чинників, що діють у глобальному
оточенні.
Споживчий ринок взуття в Україні функціонує за певними загальними
закономірностями, які, у більшості випадків, не відповідають світовим ринковим
механізмам здійснення виробничо-торговельної діяльності і разом з тим мають
свої специфічні особливості. Так, стан споживчого ринку взуття відзначається
досить високою невизначеністю, що пов’язано із загальною нестабільністю
економіки України; руйнуванням інфраструктури і нестійкістю
виробничо-торговельних зв’язків; відсутністю державної концепції ціноутворення;
дефіцитом бюджету; інфляцією; низькою платоспроможністю населення, яка
викликала збільшення розриву між потребами і попитом на взуття; різким
скороченням поголів’я тварин та зниженням обсягів переробки шкіряної сировини;
падінням вітчизняного виробництва і продажу взуття, яке посилює дисбаланс
попиту і пропозиції; надзвичайним збільшенням частки імпортної продукції у
структурі й асортименті взуттєвої продукції, яка має низьку якість; демпінгом
взуття іноземного походження, що нелегально надходить на внутрішній ринок
України; наявністю істотного “тіньового” сектору виробництва у взуттєвій сфері;
низьким рівнем організації виробництва і збуту продукції; переважанням
толінгових операцій; несприятливим інвестиційним кліматом та відсутністю
виваженої державної інвестиційної політики; низькою інноваційною активністю
підприємств взуттєвої сфери; погіршенням умов праці і соціального забезпечення;
знищенням гуртового каналу розподілу після ліквідації територіальних гуртових
взуттєвих баз тощо.
Характеризуючи у цілому виявлені проблеми внутрішнього і зовнішнього середовища
споживчого ринку взуття, слід відзначити негативний вплив основних з них. Так,
помітне зниження купівельної спроможності пов’язано зі зниженням доходів
основної частини населення України і переміщенням платоспроможного попиту на
продовольчі товари й оплату послуг.
У 2004 р. в Україні налічувалося 733 виробників шкіряно-взуттєвої галузі, у
2003 р. – 738, у 2002 р. – 731, у тому числі малих промислових підприємств
галузі відповідно 606, 578, 539 [146, с.330]. Дані про обсяги виробництва
взуття в Україні за 1990-2004 рр. подані у таблиці 2.1.
Як свідчать дані таблиці 2.1, темпи зростання виробництва взуття в Україні у
період 1990-2004 рр. коливалися: так, у 1997 р. обсяг виробництва взуття у
порівнянні з 1990 р. знизився у 18 разів і склав усього лише 10,4 млн. пар; у
2002 р. обсяги виробництва взуття у країні скоротилися на 0,1 % порівняно з
2001 р., проте у 2004 р. виробництво взуття збільшилося на 36,5 % відносно 2003
р., а відповідно до 1990 р. обсяг виробництва взуття
Таблиця 2.1
Динаміка виробництва взуття в Україні, 1990-2004 рр.
(млн. пар)
Вироби
Роки:
2004 р. у % до 1990 р.
2004 р. у % до 2003 р.
1990
1995
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
Взуття всього
196
20,6
10,4
11,4
11,9
13,5
15,2
15,0
15,9
21,7
11,1
136,5
у тому числі:
взуття валяне (вклю-чаючи фетрове)
1,36
0,92
0,59
0,30
0,31
0,09
0,08
0,03
0,5*
0,7*
0,1
140,0
гумове взуття
32,3
7,3
3,1
2,4
2,2
2,2
2,5
2,7
3,6
4,2
13,0
116,7
* тис. пар
становив 11,1 %. При цьому значний спад виробництва взуття спостерігається на
тих підприємствах, діяльність яких орієнтована переважно на внутрішній ринок.
Проте, світовий досвід свідчить, що конкурентоспроможними є такі національні
економіки, в яких внутрішній попит орієнтований перш за все на товари власного
виробництва, а не на продукцію іноземних підприємств, але вибір завжди
залишається за кінцевим споживачем.
У межах національної економіки важливим аспектом дослідження є регіональна
структура виробництва взуття (табл. 2.2). Виходячи з наведених у таблиці 2.2
даних, у 2004 р. повністю перестали працювати підприємства взуттєвої
промисловості Вінницької, Волинської, Запорізької, Івано-Франківської та
Херсонської областей, що негативно впливає на насичення споживчого ринку
взуттям.
Різке скорочення виробництва взуття має місце в інших областях України. Разом з
тим, підприємства взуттєвої промисловості Житомирської,
Таблиця 2.2
Виробництво взуття по областям України, 1990-2004 рр.
(млн. пар)
Область
Роки:
2004 р. у % до 1990 р.
2004 р. у % до 2003 р.
1990
1995
1999
2000
2001
2002
2003
2004
Україна
195,6
20,6
11,9
13,5
15,2
15,0
15,9
21,7
11,1
136,5
у тому числі:
Автономна Республіка Крим
3,7
0,3
0,2
0,1
0,2
0,1
0,1
0,1
2,7
100,0
області:
Вінницька
4,7
0,5
0,1
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Волинська