РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО
В УМОВАХ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
2.1. Державне підприємництво в перехідних економіках
Держава, як зазначалося, відіграє активну і важливу роль у процесі
соціально-економічних перетворень. Виражаючи суспільну волю і керуючись
вимогами поступу, вона виступає як ініціатором, так і провідником прогресивних
зрушень. Це досягається шляхом цілеспрямованих впливів на соціально-економічні
процеси, втручанням у господарське життя.
Державне підприємництво є одним з каналів державного впливу на економіку.
Розрізняють два основних канали такого впливу (рис.2.1). Перший - це державне
регулювання бізнесової діяльності за допомогою встановлення “правил гри” та
цілеспрямованих дій методами кредитно-грошової, фінансової чи соціальної
політики. Воно здійснюється переважно прийомами непрямого економічного діяння.
Другий - це державне підприємництво як спосіб безпосередньої участі держави в
суспільному відтворенні.
Рис. 2.1. Основні канали державного впливу на економіку
Феномен державного підприємництва відомий давно. Перейшовши крізь різні
перипетії - згортання та розширення, - він утвердився в сучасних економічних
системах як необхідний атрибут. Саме він становить матеріальну базу існування
держави, забезпечує виконання покладених на неї обов`язків, зокрема з
управління економікою.
Серед економістів нема єдності щодо трактування терміну “державне
підприємництво”. Це пояснюється як широким спектром сфер діяльності державного
підприємництва, так і різним розумінням суті такої діяльності. До цього слід
додати ще недостатню опрацьованість концепції державного підприємництва.
Базовою вважається теорія німецького економіста Р. Ліфмана, викладена в праці
“Теорія форм підприємництва”. Він аналізує суспільні інституції, що
функціонують на основі державної власності, поділяючи їх на три групи. До
першої відносяться “суспільні утворення” (Хffentliche Anstalt), що мають за
мету підтримання загальних умов існування держави. Вони жодним чином не
пов`язані з питаннями рентабельності і функціонують незалежно від економічних
засад (“мінімізація витрат - максимізація ефекту”). До них належить державний
апарат, військо, поліція тощо. Друга група - “суспільне господарство”
(Хffentliche Wirtschaft). Господарюючі тут суб`єкти вже керуються економічними
вимогами, проте їх діяльність спрямовується не на отримання максимального
прибутку, а на забезпечення суспільної користі. Обидві цілі є несумісними, і
тому вони змушені жертвувати першим заради другого. Підприємства цієї групи
реалізують свої товари і послуги за цінами, що лише покривають їх витрати,
тобто за цінами компенсування собівартості. До таких підприємств відносяться
пошта, телеграф, комунальні заклади, центральний банк. І, нарешті, третя група
- “суспільні підприємства” (Хffentliche Unternеhmung). Їх особливістю є те, що
вони базуються на державній власності, володіють власним капіталом і замірені
на отримання прибутку. На таких засадах функціонують шахти, рудники, лісництво,
транспорт. За цією класифікацією державне підприємництво представлене лише
інституціями третьої групи. Адже суть підприємництва якраз і полягає в тому, що
воно є діяльністю, спрямованою на отримання прибутку.
Дещо іншого погляду дотримується японський економіст Содадзі Уера. У нього теж
державні інституції поділяються на три групи, формують три сфери. Перша
характеризується як сфера “дефіцитного господарства”, де надання товарів та
послуг здійснюється безоплатно або за цінами, нижчими за собівартість (дороги,
парки, музеї, деякі комунальні послуги). Другою виокремлюється сфера
“господарювання на базі відшкодовування реальних витрат”. Сюди відносяться такі
підприємства як пошта, телефон, телеграф, система державного заощадження і
страхування, водоводи тощо. Третя сфера - “прибуткове господарство”, а саме
шахти, залізниці, газо- та електрозабезпечення. На думку С. Уери, суспільне
підприємництво представлене підприємствами другої та третьої сфер. Він дає
ширше тлумачення державному підприємництву. Якщо Р. Ліфман пов`язує його з
прибутковою діяльністю, то С. Уера не зводить економічну вигоду лише до
грошового зиску. Метою державного підприємництва є не тільки і не стільки
отримання доходу, скільки задоволення суспільного інтересу.
Наведемо ще позицію російських науковців С. Лапіної та Н. Лелюхіної, які
подають таке трактування державного підприємництва: “Воно створює особливий вид
підприємницької діяльності, яка здійснюється в рамках держсектора і пов`язана з
участю держпідприємств у виробництві й збуті товарів та послуг” [238,с.69].
Згадані погляди йдуть в одному руслі, створюють розширювальну версію державного
підприємництва, включаючи до нього все нові групи підприємств. На підставі
сказаного вже можна було б перейти до формулювання власної позиції з цього
питання. Але потрібно зреагувати на одну опортуністичну концепцію, що була
обнародувана недавно. Йдеться про погляди двох російських науковців -
В.Савченко і А. Шулуса. Вони вважають, що термін “державне підприємництво” може
стосуватися лише тих державних підприємств, що діють в конкурентному середовищі
і є рентабельними (не виключається їх тимчасова збитковість при стратегічній
націленості на прибутковість). На їх думку, “держпідприємництво може
розглядатися як метод підвищення ефективності держвиробництва...”
[373,с.64,65]. Автори фактично повертаються до первісної звуженої ліфманівської
концепції. Логіка їх така: підприємництво є діяльністю, спрямованою на
здобування, забезпечення прибутку. Тому державне підприємництво може бути
представлене лише підприє
- Київ+380960830922