РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО СЕРЕДОВИЩА І РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИРОБНИЦТВА В АПК
2.1. Оцінка конкурентоспроможного середовища виробництва в АПК
Конкурентоспроможне середовище в АПК формують зовнішні і внутрішні чинники. До зовнішніх чинників відносяться: якісне правове і економічне регулювання функціонування економіки країни; активна державна підтримка малого і середнього бізнесу; відкритість суспільства і ринків; низькі податкові та відсоткові ставки в країні; наявність доступних і дешевих ресурсів; сприятливі природно-кліматичні умови; високий рівень конкуренції у всіх сферах економіки.
До внутрішніх чинників конкурентного середовища відносяться: висока потреба в продукції; оптимальний рівень концентрації, спеціалізації і поєднання галузей; наявність доступу до якісної і дешевої сировини й інших ресурсів; високий рівень радикальних нововведень; раціональне використання ресурсів; високий рівень організації і управління виробництвом.
Всі внутрішні конкурентні переваги виробництва можна розділити на шість груп: 1) структурні переваги, які сформувалися при організації виробництва; 2) ресурсні переваги, утворені при проектуванні, функціонуванні і розвитку виробництва; 3) техніко-технологічні, утворені при проектуванні, функціонуванні і розвитку виробництва; 4) управлінські переваги; 5) ринкові переваги; 6) переваги ефективності. Вони досягаються і реалізуються персоналом підприємства, серед якого особливу роль відіграють керівники.
Основним складовим елементом конкурентного середовища і підвищення конкурентоспроможності виробництва є формування відповідної законодавчої бази, необхідної для реалізації комплексу заходів щодо попередження надмірної його монополізації, а також для заохочення конкуренції як економічного механізму саморегулювання. Вона має регулювати відносини як між суб'єктами підприємництва, так і між ними, з одного боку, і державних органів - з іншого.
В Україні конкурентне законодавство почало розвиватися майже одночасно з розвитком законодавства про підприємницьку діяльність, тому у відповідних законодавчих актах деякою мірою був врахований досвід конкурентної законодавчої практики розвинених країн. Першим законодавчим актом, що регулював конкурентні правовідносини, став Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції", який було прийнято 18 лютого 1992 р. У ньому визначені правові засади обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Цей закон став основою для прийняття інших законів, а також цілої низки актів різної юридичної сили.
У 1996 р. в Конституції України було закріплено законодавчі принципи конкурентного права. У ст. 42 Конституції встановлено, що "держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом". Саме на цих засадах базується вся система правового регулювання конкуренції, забезпечення політики держави, спрямованої на підтримку та розвиток конкурентного середовища.
Держава гарантує збереження та зміцнення конкурентних основ ринку як ключового регулюючого механізму, обмеження та припинення монополізму в будь-яких його протиправних проявах. Законодавче забезпечення захисту економічної конкуренції встановлено Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; а також Державною програмою демонополізації економіки і розвитку конкуренці. Воно складається з двох частин: законодавства про монополії (оскільки монополізм перешкоджає розвитку ринкових відносин і конкуренції) та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Тобто, держава, підтримуючи добросовісну конкуренцію, припиняє (забороняє) економічну діяльність, направлену на монополізацію та недобросовісну конкуренцію.
Важливим чинником конкурентних переваг аграрних підприємств є реформування відносин власності і колективних сільськогосподарських підприємств в приватні господарства. Це сприяє підвищенню відповідальності і зацікавленості селян в кінцевих результатах господарювання.
В процесі паювання колгоспно-кооперативної і приватизації державної власності радгоспів утворилися підприємства ринкового типу: приватно-орендні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства.
Аналіз структури новоутворених агроформувань (табл.2.1) показує, що в Тернопільській області найбільшу питому вагу (55,3%) займають приватно-орендні підприємства, тоді як в цілому по Україні найбільша частка (39,6 %) припадає на товариства з обмеженою відповідальністю.
Таблиця 2.1
Реформування колективних сільськогосподарських підприємств
ПоказникТернопільська областьУкраїна
в ціломукількість%кількість%Недержавні сільськогосподарські підприємства, що підлягали реформуванню576х11641хСтворено на їх основі нові агроформування75110018049100в т.ч. приватні (приватно-орендні) підприємства41555,3368520,4товариства з обмеженою відповідальністю26435,2714839,6 акціонерні товариства111,57984,4сільськогосподарські кооперативи141,9237313,2селянські (фермерські) господарства263,4257914,3 інші субєкти господарювання212,714668,1
Порівнюючи показники структури господарств Тернопільської області, як представника західного регіону і України в цілому можна відмітити, що в західному регіоні слабше розвиваються такі форми господарювання як сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства.
Таблиця 2.2
Структура різних укладів у сільському господарстві
(за питомою вагою посівних площ