РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ
2.1. Місце України в міжнародному поділі праці
У наш час жодну господарську акцію неможливо здійснити у відриві від світогосподарських процесів. Тенденція до зростання ролі зовнішніх чинників у розвитку національних економік зумовлюється масштабами сучасного виробництва, особливостями науково-технологічної революції, загостренням проблеми ринків, розмірами зовнішнього фінансування, значними відмінностями країн у забезпеченості виробничими ресурсами. Доступ до світових ресурсів науково-технічної інформації, які перетворюються у визначальний чинник конкурентних переваг, забезпечується активною участю країни в системі міжнародного поділу праці. Аналіз місця та ролі України у світогосподарських зв'язках дозволяє з'ясувати можливості та передумови реалізації ефективної експортоорієнтованої моделі.
Слід зазначити, що розвиток зовнішньоекономічного сектора України після здобуття незалежності відбувається в умовах сформованих світових ринків, які поділені між основними суб'єктами світового господарства і динамічно розвиваються. У такій ситуації нашій країні важко знайти свою ринкову нішу та зайняти гідне місце у міжнародному поділі праці. Разом з тим, слабкі позиції України в системі світогосподарських зв'язків зумовлені також рядом внутрішніх чинників, одні з яких беруть свій початок ще з часів розпаду СРСР, а інші виявляються у теперішній час. Для розуміння сучасного стану національної економіки як органічної складової світового господарства доцільно проаналізувати ті прорахунки, через які Україна на сьогоднішній день все ще не змогла зайняти еквівалентного місця у міжнародному поділі праці, що б відповідало її потенціалу та сучасним тенденціям розвитку світової економіки.
Найбільш серйозними стали наслідки адміністративно-командної системи, застарілої народногосподарської структури і проблеми трансформаційного періоду, що зумовили неефективні шляхи інтеграції України у світове господарство. Вони випливали з особливостей функціонування СРСР і країн Ради економічної взаємодопомоги: закрита неринкова економіка, примітивізм зовнішніх зв'язків та обмежений розвиток прогресивних форм зовнішньоекономічної діяльності, недостатнє науково-технічне співробітництво. У стратегічному плані реалізовувалась ідея створення універсальної структури виробництва, що розглядалась як матеріальна основа структурного протекціонізму; практично відсутнім був ефект спеціалізації. Торговельні зв'язки мали незначний вплив на економічний стан господарюючих суб'єктів, оскільки їх "поведінка" визначалась не на мікро-, а на макрорівні.
Характерними рисами планової економіки були створення індустріальної бази, повне використання наявних ресурсів, вертикальна координація економічної діяльності, економія на масштабах виробництва як пріоритет розвитку виробничих потужностей, стан одночасного дефіциту та надлишку товарів і ресурсів, домінування критерію так званої народногосподарської ефективності економіки, відсутність ефективних стимулів інноваційної діяльності. Саме вони обумовили формування відповідної виробничо-торговельної структури, яка певною мірою зберігається ще сьогодні та визначає особливості участі країни у міжнародному поділі праці.
Зовнішньоекономічна діяльність українських експортерів відбувалась в умовах відсутності чітких, рівнозначних зі світовими стандартів якості і ціни; реалізації постачально-збутової політики з притаманними їй негативними елементами (монополією держави на ЗЕД, ізольованістю внутрішніх цін, надмірним використанням у регулюванні зовнішньої торгівлі адміністративних інструментів, нерозвиненістю належної інфраструктури, низькою конкурентоспроможністю продукції); відсутності стратегії географічної диверсифікації, що значною мірою виключало торгівлю з багатьма потенційними партнерами; ізоляції від розвинутих країн-лідерів. Зовнішня торгівля України визначалась загальним поділом праці, тому ступінь інтегрованості у світове господарство був незначним.
Зі здобуттям незалежності Україна успадкувала неефективну структуру господарства з високою питомою вагою сировинних галузей (набувши у світі іміджу сировинного придатка), тяжкою структурою промисловості, недорозвинутою сферою сільського господарства, переважанням практично повсюдно державного сектора, що спричиняло неефективність взаємодії зі світовим господарством, яке поступово розвивалось у постіндустріальному напрямку.
Суттєві негативні наслідки зумовила кардинальна переорієнтація зовнішньоекономічного курсу України зі Сходу на Захід, ігнорування важливості географічного розширення ринків збуту. Раптовий вихід з єдиного народногосподарського комплексу, що функціонував за часів СРСР, в якому країни мали добре налагоджені господарські зв'язки, однорідну структуру виробництва та споживання, призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту, тоді як відповідного проникнення на нові ринки розвинутих країн не відбулось через низьку конкурентоспроможність і невідповідність західним потребам попиту вітчизняної продукції (внаслідок сформованої протягом десятиліть спеціалізації країна виробляла лише п'яту чатину кінцевого продукту).
Ситуація ускладнювалась несприятливим внутрішньоекономічним становищем, яке перебувало під дією негативних зовнішньоекономічних чинників ("викручена" структура відтворення, ліквідація єдиного ринку збуту). Так, частка України у світовому обсязі ВВП у 1997 р. скоротилась у 2,7 рази порівняно з 1990 р.: відповідно з 0,8% до 0,3%. Показники питомої ваги промислової продукції за відповідний період скоротились у 2,6, а продуктивності праці у промисловості - в 1,6 рази. Якщо прийняти ВВП України на душу населення за 100% (1996 р.), то відповідний середній рівень 15 країн ЄС становив 587%, Польщі - 206%, Чехії - 380%, Росії - 203%, Білорусі - 155% і Молдови - 63% [6, с.73]. Зростали безробіття, корупція, збільшувалась кількість податків, а гіперінфляція у 1993 р. досягла рівня 11000%! Це був період знищен
- Київ+380960830922