Методи регіонального прогнозування чисельності та складу населення

РОЗДІЛ 2.
Методи регіонального прогнозування чисельності та складу населення України
2.1. Розвиток процесів демовідтворення в регіонах України і методика їх
дослідження
Однією зі складових демографічного прогнозування є прогнозування
народжуваності. Народжуваність - це “процес дітонародження в сукупності людей,
що складають покоління чи в сукупності поколінь - населенні” [23, с. 373].
Протягом історії людства поступово змінювався і режим народжуваності населення.
При цьому необхідно підкреслити, що інтенсивність народжень у кожній віковій
групі змінювалась у залежності від загальних уявлень про оптимальний розмір
сім’ї та типу економіко-виробничих відносин, що склалися на певній території у
певний час. Істотний вплив на народжуваність мали, зрозуміло, і природні та
соціальні катаклізми (повені, епідемії, війни тощо).
Слід зазначити, що економічні формації майже до ХІХ ст. стимулювали
народжуваність. Так, абсолютна більшість населення в будь-якій країні
тодішнього світу була зайнята в сільському господарстві. Екстенсивність його
ведення визначала потребу в багатодітності. Адже діти вже змалечку працювали і
були запорукою забезпеченої старості. Крім того, невисокий рівень медицини
взагалі та її недоступність широкому загалові у той період зумовлювали
надвисоку смертність як немовлят, так і дітей старшого віку. Це також
примушувало населення до збільшення народжуваності.
Приблизно з середини ХІХ ст. ситуація дещо змінилася, принаймні в країнах
Європи. Нові економічні відносини, бурхливий розвиток капіталізму і, як
наслідок, покращення і поширення доступу до медичного обслуговування,
підвищення рівня життя, культури й освіти населення, а відтак, і зменшення
смертності, призвели до зниження народжуваності. Адже до працездатного віку
почало доживати значно більше дітей. Розвиток технологій зумовив поліпшення
умов обробітку землі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур, що
потребувало меншої кількості робочої сили.
Вивільнена робоча сила почала інтенсивно мігрувати в міста, в яких відбувалось
зростання виробничої активності, створювались нові робочі місця. Сам спосіб
життя у місті, розширення можливостей самореалізації, зокрема доступ до освіти
й усе більше залучення жінок до суспільної праці, спричинило ще більше зниження
народжуваності. В тенденціях динаміки народжуваності відбуваються і структурні
(якісні) зміни. Збільшується інтенсивність народжень у старших вікових групах і
зменшується в молодших.
Проаналізувати зміни народжуваності населення України та її окремих регіонів не
є можливим за період понад 150 років, оскільки не існувало відповідно
налагодженої статистики. Відомості про перебіг демографічних процесів за другої
половини ХІХ ст. можна за записами у церковних книгах лише приблизно, оскільки
збереглися вони далеко не всі. Тобто відсутня необхідна повнота даних. Лише з
1897 р. (з часу першого загального перепису населення в Російській імперії)
можна спиратись на науково обгрунтовані дані більшої частини території України.
На території сучасної Закарпатської області регулярні переписи почали
проводитися з 1869 р., коли ця територія входила до складу Австро-Угорської
імперії.
Доступні дані щодо народжуваності за останні 150 років свідчать про неухильне
поступове зниження рівня народжуваності, окрім нетривалих компенсаційних
сплесків після воєн (так званий baby-boom) та у зв’язку зі зміною
законодавства. Тут необхідно зауважити, що такі відхилення зазвичай нетривалі,
і згодом показники повертаються до колишнього рівня.
Потрібно наголосити, що рівні народжуваності в Закарпатті завжди були більш
високими порівняно не лише з рештою регіонів України, а й іншими оточуючими
територіями, до складу яких воно входило в той чи інший час, зокрема до
Австро-Угорської імперії, Чехословаччини. Так, В.П. Копчак і С.І. Копчак
відмічають, що «висока народжуваність закарпатців [у кінці ХІХ - початку ХХ
ст.] пояснюється ще й тією обставиною, що селяни обробляли землю руками членів
своєї сім’ї …, тому діти вважались “даром божим”, “багатством бідного
селянина”» [43, с. 96]. Але цікавим є той факт, розподіл повікових коефіцієнтів
народжуваності тут ще в 1930 р. був подібним до європейського. Тобто, максимум
народжень припадав на групу матерів у віці 25-29 р., незначно нижчою була
інтенсивність народжень у жінок віком 30-34 р. [див. дані: 43, с. 104]. В 1970
р., коли Закарпаття було вже у складі Радянської України, максимум відмічався у
віці 20-24 р. із значно нижчими коефіцієнтами в наступних вікових групах. Таким
чином, режим народжуваності наблизився до загальноукраїнського. В наступні роки
спостерігалося зниження плідності жінок Закарпаття, проте дуже повільними
темпами.
Населення українського Прикарпаття в минулому столітті також мало дуже високі
показники народжуваності. Серед факторів, що тоді визначали рівень
народжуваності, С.І. Копчак відмічає загальне економічне становище населення,
“безправне та пригноблене положення жінки, надзвичайно низький культурний і
загальноосвітній розвиток прикарпатського селянства, національну,
професіональну, вікову та статеву структуру населення, співвідношення міських і
сільських жителів” [44, с. 109 - 110]. Крім того, для переважної більшості
населення Прикарпаття були характерні ранні шлюби. Адже понад половина
населення одружувалась ще до досягнення 16 років. Тому потенціальна плідність
жінки реалізовувалась повністю і досягала майже фізіологічного максимуму.
Так, у 1857 р. в українському Прикарпатті на 1000 жінок у фертильному віці
припадало 119 народжених. Характерно, що народжуваність спадає зі сходу на
з