РОЗДІЛ 2.
СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОГО РЕГІОНУ ЄВРОПИ ЯК ФАКТОР
ТОРГОВО-КООПЕРАЦІЙНИХ ВЗАЄМИН З УКРАЇНОЮ
2.1. Стратегія економічного зростання в регіоні: нові передумови
співробітництва
Процеси економічного зростання в регіоні відбуваються на фоні переходу від
адміністративно-командної до ринкової системи господарства та мають на меті
підвищення ефективності функціонування економіки, оптимізацію умов участі
окремих країн в системі міжнародного поділу праці. Дійсно, магістральним
вектором структурної перебудови трансформаційних економік є спрощення
механізмів регулювання та послаблення регламентаційної складової такого
регулювання (Див.: [[lxviii], С. 35-43; [lxix], С. 104-110]). Але не варто
абсолютизувати сказане та переоцінювати логіку лібералізації, а також її
оздоровлюючий вплив на сферу комерційної діяльності. Держава за будь-яких умов
залишається сувереном (звичайно, за вилученням тих ситуацій, коли йдеться про
відмову від певної частини економічного суверенітету в процесі регіональної
інтеграції та глобальної лібералізації) у царині створення правил та вибору
пріоритетів розвитку. Цю думку обстоює Н.Татаренко, підкреслюючи, що „в
сучасній ринковій економіці держава виступає як економічний агент, що
користується виключним правом примусу”. Важливим є те, що „цей примус не
виходить за певні межі, не реалізується як пряме втручання в економіку”, відтак
може йтися лише „про пошук моделі, при якій держава забезпечує нормальні умови
існування ринку як основи раціонального господарювання, щоб держава не
корегувала ринковий механізм, а створювала умови для його нормального
функціонування, тобто конкуренція забезпечувалась скрізь де це можливо, а
регулюючий вплив держави скрізь, де це необхідно” [[lxx], С. 55].
Саме на державному рівні визначаються й пріоритети інтеграції у світове
господарство. Причому як цільовою функцією, так і інструментом перетворень
виступає інтеграція національних економік до загальноєвропейського економічного
простору. Функціонально така інтеграція сприяє покращенню режиму міжнародної
торгівлі, міжнародного кооперування, руху капіталів, іншим формам міжнародного
співробітництва, а відтак – поглибленню спеціалізації держав. Разом з тим,
міжнародне співробітництво, а особливо ефективне зближення з ЄС (якщо таке
зближення є реально досягнутим) виступає важливим чинником модернізації
національної виробничої бази, усієї наявної інфраструктури економіки.
В процесі історичного розвитку основний зміст структурної політики країн ЦСЄ
складають різні за своєю природою регулятивні моделі. З одного боку, це –
лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, яка виступає у вигляді
поступового або швидко-радикального зменшення чи повної ліквідації різного роду
обмежень та перешкод, які гальмують та знижують параметри руху товарів,
капіталів, послуг, робочої сили через кордон країни. Причому слід враховувати,
що лібералізація як така передусім стосується тих залишків адміністративної
соціально-економічної системи, що лишилася у спадок від старих часів. З іншого
боку, - це й становлення, розвиток механізму програмно-цільової державної
політики, розбудови регулятивних інститутів. Така модель прийшла на заміну
політиці роздержавлення та масової приватизації перших років реформи.
Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління в
контексті ринкової трансформації сприяє розвиткові конкурентного середовища.
Зняття обмежень на приватне підприємництво, галузевий перетік капіталу,
лібералізація умови централізованої раніше економічної діяльності, спричинили
створення стимулів ринкового розвитку, формування законодавчих основ
конкурентної діяльності на новій основі, зокрема у сфері боротьби з
недобросовістною конкуренцією. Певну позитивну роль в становленні ринкових
економік країн ЦСЄ займали і продовжують відігравати податкові реформи, які
спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, не
зважаючи на форми власності, у розвитку виробництва, так і на зростання доходів
державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних питань.
Головними видами податків є податки на додану вартість, податок на прибуток,
акцизний збір.
В цьому контексті варто відзначити зв'язок логіки макрорегулювання в країнах
ЦСЄ та конкурентної діяльності на мікрорівні. Слід згадати, що величина
реального оподаткування відіграє надто важливу роль у формуванні конкурентного
простору, оскільки в остаточному підсумку для фірми, яка конкурує, важливою є
не стільки різниця між ціною продажу і витратами, скільки прибуток, який
залишається в її розпорядженні після відрахування всіх видів податків. Чим
більшою є ця величина, тим вищими є можливості фірми вирішувати виробничі,
науково-технічні, соціальні проблеми, покращити якість продукції, посилити свої
конкурентні позиції. І навпаки, мінімальний обсяг коштів, які залишаються у
розпорядженні підприємства, знижує інтерес до економічного росту, підриваючи
врешті-решт можливості реалізації його конкурентних переваг. На практиці
реальна ставка оподаткування є компромісом між економічними інтересами платника
податків і суспільства у цілому. І слід відзначити, що пошук такого компромісу
виявився справою достатньо складною за умов трансформаційного періоду,
відсутності сталих регулятивних механізмів у державах ЦСЄ. Тільки протягом
другої половини 90-х рр. країнам регіону вдалося „запустити” ефективні
регулятивні механізми, зокрема в інтеграційному контексті, переслідуючи цілі
уніфікації економічного режиму у відпов
- Киев+380960830922