Вы здесь

Інноваційні аспекти регіонального розвитку

Автор: 
Нетудихата Костянтин Леонтійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U001732
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО
РОЗВИТКУ ТА ЇЇ АНАЛІЗ
2.1. Загальна структура моделі інноваційного регіонального розвитку

Структура моделі інноваційного регіонального розвитку ґрунтується на змісті поставлених у дослідженні завдань, методологічних передумов та результатів попереднього аналізу. В основу моделі покладено висунуту гіпотезу про вплив інноваційної діяльності на розвиток національної економіки через зменшення регіональної нерівномірності. Таким чином, загальна структура моделі представляє собою залежність міжрегіональної нерівномірності у рівнях економічного розвитку та рівнях добробуту від факторів інноваційної активності. Останні, природно, мають бути сформульовані у системі детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик.
Рішення щодо структури моделі передбачає відповідь, принаймні, на три питання:
- зміст показників, що використовуються для оцінки інноваційного регіонального розвитку;
- перелік факторів інноваційної активності;
- форма взаємозв'язку елементів моделі.
Зауважимо, що визначення форми моделі є інструментальним питанням і тому спеціально не розглядається. Більш складні проблеми виникають стосовно показників оцінки розвитку та факторів інноваційної активності.
У даній частині роботи розглядаються показники, які традиційно пропонує економічна теорія для емпіричного обґрунтування наукових гіпотез щодо економічного розвитку, у тому числі й інноваційного регіонального розвитку. Наступний етап дослідження пов'язується з теоретичним аналізом факторів інноваційної активності. Таким чином, готується підґрунтя для емпіричного аналізу концептуальної моделі.
Оцінка інноваційного регіонального розвитку в дослідженні спирається на визначення показників добробуту та валової доданої вартості (ВДВ) на душу населення. Їх використання в цілому відповідає традиційним теоретичним уявленням. Якщо ВДВ на душу населення може бути представлений статистично коректно, то показник добробуту, зважаючи на специфіку економічних відносин, що склалися в Україні, потребує, на думку автора, суттєвого уточнення.
Перш за все зауважимо, що категорія добробуту досить складна за структурою. Відтак, показник добробуту має бути представлений як комплексний, такий, що об'єднує певне коло відповідних показників другого порядку. Останні, у свою чергу, повинні відповідати наступним вимогам:
1. Характеризувати ті складові добробуту, що є найбільш суттєвими для даного етапу розвитку економіки.
2. Їх покращення має створювати передумови для ланцюгової реакції позитивних змін.
3. Вони мають бути достатньо чутливими до запровадження заходів регіональної політики.
4. Їх інтегрування не є змістовно суперечливим.
Економічна теорія відрізняє три концепції добробуту: соціальний, економічний і соціально-економічний.
Соціальний добробут А. Бергсоном подається як агрегований добробут членів суспільства; І. Літтлом - як етична концепція, яка розглядає вплив будь-яких дій на стан добробуту з погляду його покращення чи погіршення [184, с. 393]. Показник соціального добробуту оцінюється за допомогою функцій, що мають логічно-описовий характер, при цьому можливість формалізації для виконання емпіричного аналізу залишається сумнівною. Прикладом є функція А. Бергсона:
W = W[U1(X1), ..., Un(Xn)],
де X1...Xn - відповідні набори благ, що має кожний індивід; U1(X1)...Un - корисність споживання певного набору благ для окремих індивідів.
Як видно, у термінах задач, що поставлені, подібна концепція має суттєвий недолік: вона ґрунтується на ординалістській парадигмі, що створює перешкоди до її використання у запропонованій моделі.
Під економічним добробутом розуміється вартість товарів та послуг, придбаних населенням, Б.Шиллер [173, c. 99]. Показник економічного добробуту визначається, виходячи з системи регіональних рахунків, як дохід, яким домогосподарства розпоряджаються у кінцевому вигляді. Недоліком слід вважати те, що у випадку використання цієї концепції приховуються реальні зміни добробуту прошарків біднішого населення, тіньові доходи тощо, тобто тих складових доходів, що є суттєвими для трансформаційних економік.
Соціально-економічний добробут розглядається Н. Рімашевською, Л. Оніковою як синтез рівня життя, якості життя, способу життя [53, c. 12]. Він визначається сукупністю показників: 1) здоров'я; 2) освіти; 3) зайнятості; 4) відпочинку; 5) доступності товарів та послуг; 6) фізичного оточення; 7) соціального середовища; 8) особистої безпеки тощо.
Подібний підхід спрямовано на вичерпну характеристику добробуту і, як наслідок, використовує значну кількість показників. Це обумовлює суттєві труднощі під час застосування її в моделі, у тому числі тому, що важко відокремити ключовий показник, який можна б використати як залежну змінну.
Узагальнені концепції існують в економічних дослідженнях поруч з окремими інтегральними показниками добробуту. Вони переважно відносяться до оцінки певного специфічного аспекту життя, пов'язаного з освітою та здоров'ям населення: індексу фізичної якості життя, індексу розвитку людини тощо [152]. Однобічність, що властива оцінкам, виконаним на основі локальних показників, знижує їх значимість для інтегральної оцінки добробуту.
Виходячи з відомих концепцій і задач дослідження, в основу інтегрального показника добробуту покладено підхід, який ґрунтується на розумінні добробуту як сукупності благ, які людина набуває для споживання.
Застосування здобутків економічної теорії щодо досліджень рівноваги споживача дозволяє розглянути добробут як функцію від доходу та цін благ і побудувати первинну конструкцію його оцінки.
Доходи населення країни, регіону, міста формуються в легальному та тіньовому секторах економіки. Найбільш придатним для оцінки легальних доходів споживачів є статистичний середній грошовий дохід на душу населення в регіоні. Він охоплює практично