РОЗДІЛ 2
ПІДПРИЄМНИЦТВО В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1.Особливості становлення і розвитку підприємництва в умовах трансформаційної
економіки
Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням
підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без
сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду.
При цьому успішна трансформація адміністративно-
командної економіки у соціально-орієнтовану неможлива без
діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і
на макроекономічному рівні.
Як правило, підприємницькою діяльністю з давніх часів займалися переважно ті,
хто був краще забезпечений капіталом – поміщики і купціі. Цим двом соціальним
групам і надалі вдалося зберегти домінантні позиції у промисловості. Поміщики,
зазвичай виробники, володіли головною і найважливішою часткою приватного майна
– землею, а отже, вагомішою частиною фабричного виробництва. За допомогою
позичок у кредитних установах вони завжди мали у своєму розпорядженні значні
капітали для початкової організації установ. Наявність коштів, нагромаджених за
рахунок нееквівалентної торгівлі, допомагала і купцям в організації
виробництва, хоча певною мірою їм перешкоджала відсутність у першій половині 19
ст. вільних робочих рук. Незважаючи на це, купецтво уже на той час значно
активізувало свою промислову діяльність. Проте хронічна нестача коштів зумовила
появу у другій половині позаминулого сторіччя нових організаційних форм.
Підприємства, нарощуючи розміри, дедалі частіше ставали не приватною справою, а
колективно-безособовим угрупованням. На зміну одноособовому йшов колективний
капітал. Проте дрібний підприємець ще посідав досить вагоме місце у
промисловому виробництві України до початку 20 століття [147, c.148].
Відроджуватися українське підприємництво почало вже після отримання Україною
незалежності, проте йому доводиться долати досить нелегкий шлях у своєму
розвитку. Часті зміни правового поля, відсутність ефективної системи
фінансування і кредитування, невизначеність податкового законодавства стосовно
підприємництва, відсутність внутрішньої мотивації для інвестування і
впровадження нових технологій, нестача фахових знань і досвіду справляли
неабиякий негативний вплив на суб’єкти підприємницької діяльності. Крім того,
на розвиток підприємництва в Україні негативно впливало підвищення цін і
тарифів на нафтопродукти, електроенергію, сировину, матеріали, транспортні
витрати, послуги зв’язку та ін. Однією з причин таких явищ була і недостатня
ефективність процесів реформування власності, що призвело до появи значного
прошарку власників, не орієнтованих на розвиток підприємств, довгострокове
вкладення капіталу. Незважаючи на це, підприємництво досягло в Україні певних
успіхів, особливо у розвитку власної інфраструктури (комерційні банки, страхові
та інвестиційні компанії) [97, с.49].
Слід зазначити, що економічна система соціалізму (або адміністративна
економіка) також визначала право на підприємницьку активність, точніше, лише на
її обмежений прояв - заповзятливість. Підприємницькі засади не були зовсім
відсутні в радянській економіці. Серед пересічних громадян та керівників
підприємств знаходилися ініціативні люди, що прагнули до нововведень. Але
результатом їх зусиль були зайві клопоти, ускладнення життя, що ніяк не
винагороджувалося державою. Багато керівників та рядових працівників намагалися
реалізувати себе як підприємливі особи. Однак економічні стимули та
адміністративні важелі обмежували ці намагання. Суб’єкти господарювання діяли
на забезпечення суспільної потреби (завдання з виробництва) та не, в останню
чергу, і власної вигоди. Намагання досягти загальної мети (наприклад,
«задоволення потреб трудящих» або «збільшення добробуту і зміцнення
матеріально-технічної бази») визначало їхні дії лише формально або під
командним примушенням. За радянських часів «потрібна була інша заповзятливість
- в догоджанні керівництву, в одержанні вигідних умов і переваг. Звідси
природний вибір психології «не висовуватися», яка є згубною для підприємництва.
Звідси небажання ризикувати, пошук тихого, розміреного життя, яке не відповідає
підприємництву» [20].
У перехідній економіці України підприємництво розвивається переважно в простій
формі — зростанні кількості самостійних приватних підприємств, де в першу чергу
формується і регулюється підприємницька діяльність. Щоправда, навіть ті фірми,
які мали намір зайнятися виробничою діяльністю, в перехідній економіці
переважно торговельні і посередницькі, що сприяє формуванню ринкової сфери, але
не приносить глибших змін в економіці. Підприємництво у важкій промисловості
практично не використовується, оскільки як на державному рівні, так і в
суспільній свідомості панує уявлення про те, що підприємницька поведінка
характерна лише для малого і середнього бізнесу, хоча це суперечить світовій
практиці. Серйозні обмеження для підприємництва зберігає ще загальна економічна
нестабільність.
Еволюція підприємницької діяльності пов’язана з розвитком форм її здійснення,
який можна уявити у вигляді трьох великих етапів. Перший – малий бізнес. Тут
суб’єкт господарювання щодо зовнішнього середовища незалежний, але його
внутрішня структура управління має централізований характер, лідерство
виявляється повною мірою. Другий етап характеризується розвитком середніх форм
бізнесу. Незалежність зберігається, але ускладнюється процес прийняття рішення.
Структура управління ускладнена через збільшення її розмірів. Проте вона
зберігає централізований характер, хоча можуть з’яв
- Київ+380960830922