Розділ 2
Сучасні інноваційні процеси на підприємствах сільськогосподарського
машинобудування України
2.1. Основні тенденції інноваційних процесів на підприємствах галузі
(науково-технологічний аспект)
Стратегічна стабільність підприємства на ринку можлива лише за умов його
конкурентоспроможності та можливості адаптації до змін ринкового середовища. Це
досягається за рахунок конкурентних переваг. Для підприємства існують три
основні шляхи здобуття конкурентних переваг: стати кращим самому, послабити
конкурентів або змінити ринкове середовище [[cxxxi]]. Проте кожний із трьох
передбачає використання інноваційного підходу до трансформації ринкової
ситуації на свою користь. Нижче ми розглянемо процеси інноваційного оновлення
підприємств в конкретній галузі вітчизняного машинобудування –
сільськогосподарському машинобудуванні крізь призму кількох аспектів:
науково-технологічного (тут ми виходимо із досягнутого рівня розвитку техніки);
в аспекті патентно-ліцензійного забезпечення галузі (як запоруку майбутнього
розвитку галузі);
зовнішньоторговельного (тут ми маємо на увазі, що експортується найкраще та
конкурентноздатне з точки зору світового ринку).
При викладенні матеріалу ми передбачаємо викласти зв’язок між зазначеними
аспектами, тому їх поділ між собою слід вважати умовним.
Сільськогосподарське машинобудування розташоване по всій території України.
Виробництво зерно- та кукурудзозбиральних комбайнів зосереджене в Херсоні,
бурякозбиральних - в Дніпропетровську й Тернополі; тракторних сівалок - у
Кіровограді; плугів - в Одесі та Білій Церкві; обладнання для тваринництва - в
Бердянську, Ніжині, Коломиї та Ковелі. Як правило, спеціалізація підприємств
відповідає профілю сільськогосподарського району. Серед числа основних
виробники комбайнів та комплектуючих до них:
ВАТ "Херсонські комбайни" (у 2003-2004 рр. спостерігався стійкий приріст обсягу
реалізованої продукції на 28-30 % щорічно);
ВАТ "Білоцерківсільмаш";
ВАТ "Тернопільський комбайновий завод";
ВАТ "Уманьферммаш";
концерн "ЛАН", Олександрія.
Основні виробники ґрунтообробної техніки:
ВАТ "Червона зірка", Кіровоград (протягом останніх двох років - стійкий приріст
обсягу реалізованої продукції на 30-34 % щорічно);
ВАТ "Одессільмаш";
ВАТ "Шепетівський завод культиваторів";
Виробники іншої сільськогосподарської техніки:
ВАТ "Коломиясільмаш";
ВАТ "Завод "Львівсільмаш";
ВАТ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С. М. Кірова".
Незважаючи на наявність досить широкої виробничої бази, у 1999-2004рр. (число
підприємств, що відносяться до сільськогосподарського машинобудування,
коливалося в діапазоні 71-79 од.), сучасні обсяги виробництва та якість
сільськогосподарської техніки не задовольняє потреб аграріїв, що змушує їх
віддавати перевагу імпортній техніці. При цьому уряд неодноразово підкреслював,
що, якщо він не почне вирішувати проблеми сільськогосподарського
машинобудування, воно просто зникне. Ця обставина обумовлює традиційно високий
ступінь державного втручання в розвиток галузі. Це викликане як технологічними
причинами - необхідністю термінового оновлення парку сільськогосподарської
техніки, так і економічними - особливостями господарювання в аграрному секторі
та його взаємостосунками з виробниками техніки (зокрема, працівники сільського
господарства отримують фінансові кошти один раз на рік, а вартість
сільськогосподарської техніки має виражений сезонний характер).
За оцінками спеціалістів, в даний час комбайновий парк в Україні нараховує 63
тис. машин. До того ж парк сільськогосподарської техніки зношений на 70-80%, а
біля 30% одиниць – взагалі не підлягає ремонту. Через фізичний знос комбайнів
на полях щорічно залишається до 4 млн. тон зерна, саме стільки не вистачило в
2003 році для продовольчих потреб країни. Таким чином, парк працюючих машин
складає біля 40 тис. машин. При цьому потреби аграріїв у зернозбиральній
техніці оцінюються у 110-120 тис. комбайнів. З урахуванням розмірів збиральних
площ середнє навантаження на один комбайн досягло 300 га. Показник
технологічної норми робочої площі (збиральна потужність) комбайну у поєднанні з
ціною машини і вартістю її експлуатації є ключовими для формування вибору
споживачів і маркетингової стратегії виробників. Вітчизняні та російські машини
розраховані, як правило, на потужність у 180-200 га, а кращі імпортні з
далекого зарубіжжя – на 400 га і більше. При цьому слід пам'ятати, що ціни на
комбайни варіюють значно більше, ніж їх збиральна потужність. І, нарешті,
останнім важливим технічним показником є врожайність культури, на яку
розрахована машина. Тому при співставленні кінцевих витрат на збирання 1
центнера пшениці на машинах українського, російського виробництва і техніки з
інших країн, перші завжди будуть вигравати, якщо збиральні площі не перевищують
400 га.
У господарствах України в даний час нараховується приблизно 45 тис. комбайнів
«Нива», 11 тис. - «Дон» та 1,8 тис. - «Єнісей» (російські розробки). Решту
складає вітчизняна техніка - «Славутич» і «Лан». Основна частина нової
імпортної техніки з далекого зарубіжжя надійшла в Україну у 1996-1998 рр., коли
уряд вирішив поповнити комбайновий парк потужними сучасними машинами
американських та німецьких виробників (1049 комбайнів “John Deere”, 367 –
“Case” і 250 – “Claas”). Пізніше уряд вирішив зробити ставку на спільні
підприємства по складанню закордонної техніки, одначе парк зернозбиральних
машин так і не було суттєво оновлено.
У 1998 р. Кабінет Міністрів схвалив Програму виробництва технологічних
комплексів, машин та обладнання для АПК до 2005 р., яка до
- Київ+380960830922