РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ
2.1. Принципи, стратегії й механізми державного регулювання інноваційної діяльності
Державне регулювання інноваційної діяльності, виражене конкретною державною інноваційною політикою, будучи підсистемою загальної соціально-економічної політики держави, охоплює весь перелік методів і інструментів властивих головній системі. Очевидно, що сутність державного регулювання інноваційної діяльності визначається виходячи з теоретичних підходів до самої економічної політики. Стратегічна мета державного регулювання інноваційної діяльності збігається з місією держави у господарюванні - це створення умов для ефективного відтворення національної економіки. Поворотним моментом є визначення об'єкту державного регулювання.
Через здійснення інноваційної діяльності як особливі форми людської активності в сфері суспільного виробництва, реалізується інноваційний процес, як на мікро- й на макрорівні, так і у вертикальному і горизонтальному розрізах.
Таким чином, об'єктом державного регулювання інноваційної діяльності виступає таке економічне явище, як інноваційний процес у всій багатоманітності форм прояву і у взаємозв'язку з іншими економічними явищами. Місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкту регулювання, а відповідно кінцевою метою державного регулювання інноваційної діяльності є формування інноваційного характеру національної економічної системи через забезпечення високого рівня інноваційної активності господарюючих осіб.
Можна погодитися з І.Буднікевич й І.Школою [92, с.123], що охарактеризували державну інноваційну політику, як систему науково-технічних, виробничих, управлінських, організаційних, фінансових і інших заходів з ініціювання інноваційних процесів та підвищення їх економічної й соціальної ефективності. На думку С.Ковальчука, інноваційна політика - це діяльність, пов'язана з забезпеченням умов створення конкурентноздатних новацій з їхньою подальшою комерціалізацією і використанням [93, с.84].
Державна інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво і управління, тому вже містить у собі науково-технічну політику. Необхідність розглядати останню як складову першої зумовлена тим, що горизонтальний інноваційний процес включає найважливішу й обов'язкову стадію - стадію виробництва нового знання.
Такий підхід характерний для країн Європейського Союзу, де науково-технічна політика трактується насамперед як, складова загальної інтегральної політики сприяння інноваційному процесу в його розширеному розумінні (дослідження - розробка - інновація - збут), що передбачає формування рамкових умов, які б забезпечували формування стійких зв'язків між його різними ланками, сприяли налагодженню співробітництва між наукою і промисловістю [94, с.47].
Державне регулювання інноваційної діяльності припускає як умову своєї належної реалізації передбачення реакції економічних суб'єктів на дію державних організацій (суб'єктів державного регулювання інноваційної діяльності). Ймовірними реакціями організацій, які беруть участь в інноваційному процесі й обслуговують ІП, на заходи державного регулювання, що розширюють можливості реалізації власних цілей організації, можуть бути наступні: освоєння нових ринків, кооперація з іншими організаціями, поліпшення якості продукції, пошук партнерів і кредитів, виробництво нових товарів тощо.
Суб'єктом державного регулювання інноваційної діяльності є ієрархічно і мережево структурована сукупність державних органів і установ державної форми власності, що цілеспрямовано впливає на інноваційний процес. Основними функціями суб'єкта державного регулювання інноваційної діяльності виступають [88, с.377; 90, с.126]: акумулювання коштів на НДДКР і інновацій; координація інноваційної діяльності; стимулювання інновацій і конкуренції в даній сфері; страхування інноваційних ризиків; введення державних санкцій за випуск застарілої продукції; створення правової бази інноваційних процесів, у тому числі система захисту авторських прав і прав інноваторів, система охорони інтелектуальної власності; кадрове забезпечення інноваційної діяльності; формування інноваційної інфраструктури; інституціональне забезпечення інноваційних процесів у галузях державного сектора; забезпечення соціальної й екологічної спрямованості інновацій; підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності; регіональне регулювання інноваційних процесів; регулювання міжнародних аспектів реалізації інноваційних процесів.
Формування заходів державного регулювання інноваційної діяльності повинно здійснюватися за принципами, що за своєю суттю не повинні суперечити принципам, на яких будується економічна політика держави в цілому та мають відповідати цілям державного регулювання інноваційної діяльності. Принципові положення необхідно сформулювати, як для інноваційної, так і для науково-технічної політики. Критерієм для формулювання принципів державного регулювання інноваційної діяльності є досягнення максимальної соціально-економічної ефективності. На наш погляд, можна виділити наступні принципи інноваційної політики:
* запобігання інноваціям, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі;
* використання при регулюванні інноваційної активності результатів короткострокового, середньострокового і довгострокового інноваційного прогнозування;
* оптимальне сполучення ринкових механізмів і засобів державного впливу інноваційну активність агентів господарювання;
* орієнтація інноваційної діяльності на соціально-економічні пріоритети, максимальне задоволення потреб внутрішнього ринку, імпортозаміщення, вихід на світовий ринок;
* підвищення ефективності використання накопиченого науково-технічного потенціалу;
* створення оптимальних умов для інноваційної діяльності всім суб'єктам економіки з урахуванням особливостей організаційно-правових форм їх існування і форм власності;
* ств
- Київ+380960830922