Розділ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
2.1. Світовий досвід розвитку вищої школи та управління ВНЗ у ХХІ
столітті
Руйнування географічних, політичних і ідеологічних бар'єрів зробило можливим вільне переміщення людей, капіталу, матеріальних ресурсів і інформації. Загальна світова тенденція глобалізації виробництва товарів і надання послуг стає сильніше, а ВНЗ, як основні постачальники знань, інтернаціоналізуються. Вони активніше співробітничають на регіональному та міжнародному рівні, але при цьому змушені брати участь у боротьбі за ресурси, ринки збуту, інформацію, технології [116].
З посиленням конкуренції на ринку освітніх послуг суттєвих змін зазнає освітня сфера. В наш час існують різноманітні способи отримання інформації. У результаті ні викладачі, ні студент не прив'язані до ВНЗ як єдиного джерела отримання знань. Вища освіта перестає бути монополією кожної конкретної країни та здобуває ринковий характер. Отже, вища освіта стане ще більш важливим фактором для економічного успіху регіонів і держав. Однак для держав СНД, це зовсім не свідчить про те, що класичні державні ВНЗ залишаться кращими постачальниками знань. Доки зміни системи управління не прийдуть у державні ВНЗ, вони будуть сильно відставати від своїх конкурентів. Хоча прямий перенос моделей бізнесу в вищу освіту неможливий і не потрібний, проте перед ВНЗ всього світу сьогодні постає одне й те ж питання, як і перед комерційними організаціями: яким чином вони можуть підвищити ефективність функціонування [116].
У країнах з високим рівнем доходів населення, зростаючий попит на вищу освіту віддзеркалює той факт, що вона стає товаром. До кінця 90-х років освітні реформи в країнах членах ОЕСР були спрямовані в першу чергу на екстенсивний розвиток освіти, що було викликано масовим прагненням населення до продовження освіти після закінчення школи. Об'єднання Європи, наростання глобалізації і інтернаціоналізації вищого освіти, а також соціально-економічні фактори, насамперед, дефіцит державних ресурсів і негативні демографічні тенденції, що спостерігається в більшості країн ОЕСР, вимагають системних реформ в сфері вищої освіти. Ці реформи торкнулися, насамперед, таких ключових аспектів як управління фінансовими ресурсами і адміністративне управління ВНЗ [93].
Для України, як і для країн Європи, задачі задоволення попиту на вищу освіту, забезпечення якості освіти і вільного доступу до неї, збереження і розвитку конкурентних переваг ВНЗ на міжнародному і внутрішньому ринках освітніх послуг, підвищення ефективності використання їх матеріальних і інтелектуальних ресурсів є пріоритетними напрямами розвитку освітньої галузі.
Визначення ВНЗ вартості навчання є критичним компонентом у будь-якій стратегії розподілу витрат на вищу освіту. Усе більше країн світу звертаються до розподілу витрат, щоб забезпечити зростаючий попит на вищу освіту й компенсувати зниження державної частки його фінансування. Головною проблемою політики платної освіти є розподіл вартості навчання між студентами (і їх родинами) і державою або платником податків; а також гарантія того, що введення плати за навчання не позначиться негативно на студентах з малозабезпечених верств суспільства. Політика платної освіти дуже важлива, як відносно вартості навчання, так і відносно його доступності й соціальної рівності студентів [93, 114].
Майже у всіх державах світу вища освіта зіштовхується із твердою економією: нерівномірним, але й постійним погіршенням фінансового стану закладів вищої освіти особливо в аспекті їх залежності від державних надходжень. У більшості країн ОЕСР держава виступає в ролі замовника освітніх послуг для населення. У свою чергу ВНЗ, особливо університети, незалежно від свого офіційного статусу державних чи недержавних установ, виступають у ролі автономного виконавця, з яким держава погоджує ціну замовлених послуг. ВНЗ, які знаходяться, як правило, під постійним державним контролем, також намагаються здобути самостійність у проведенні своєї організаційної і фінансової політики. Принципи взаємин з державою, засновані на спільній розробці і виконанні соціального замовлення, іноді закріплені в законах, іноді прийняті як історична традиція, і є тим стрижнем, що дає реальну основу для академічної волі ВНЗ [93].
В основі фінансування ВНЗ країн ОЕСР лежить індивідуальна оплата навчання студентів. Фінансова стабільність переважної більшості ВНЗ безпосередньо залежить від кількості студентів. Тому в більшості країн ОЕСР демографічний спад, що наближається, сприймається як одна із самих серйозних зовнішніх погроз системі вищої освіти [34].
У середньому в країнах ОЕСР витрати на вищу освіти, включаючи витрати на науково-дослідну діяльність ВНЗ, складають 12 319 дол. США в розрахунку на одного студента. За винятком витрат на науково-дослідну діяльність обсяг річного фінансування ВНЗ у середньому складає 7 203 дол. США в розрахунку на одного студента. Однак різниця за цими показникам у різних державах дуже велика. Загальні (державні і недержавні) витрати на вищу освіти в середньому по країнах ОЕСР складають близько 1,3% від ВВП. Державні витрати на освіту в середньому складають 12,7% від загальних державних витрат. По цьому показнику країн також відрізняються: у Чехії, Німеччині, Люксембурзі, Словаччині державні витрати на освіту нижче 10%, у Мексиці - 24%. Найбільш стрімке зростання державних витрат на освіту у відсотках від загальних державних витрат між 1995 і 2001 р. спостерігалося в Данії, Швеції і Мексиці. Однак у більшості країн державне фінансування освіти залишається одним із пріоритетів соціально-економічної політики [93, 132, 143].
За період з 1995 по 2001 р. у 7 з 24 країн ОЕСР (Австралії, Чехії, Угорщини, Мексиці, Норвегії, Польщі, Великобританії) витрати на вищу освіту в розрахунку на одного студента скоротилися, при зростанні кількості студентів у середньому на 10% у рік, тоді як ВВП на душу населення за цей період зріс (за винятком Норвегії). У той же час витрати
- Київ+380960830922