РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Характеристика груп спостереження
Комплексне клінічне обстеження хворих проведено на базі Київської міської
клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» та відділення
дитячої офтальмології та мікрохірургії ока Української дитячої спеціалізованої
лікарні «ОХМАТДИТ» протягом 4 років.
Під нашим наглядом знаходилось 85 хворих. У всіх пацієнтів діагностовано
порушення сльозовідведення і як наслідок епіфора, причиною якої стали стенози
та облітерації з локалізацією у ВВСС. Їх об’єм та характер відображені в
таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1
Причини порушення сльозовідведення
Вид порушення сльозовідведення
Стенози
ВВСС
Облітерації
ВВСС
Кількість хворих (n)
50
35
Всі пацієнти з порушенням прохідності НСК з локалізацією у ВВСС були
розподілені на дві групи спостереження із застосуванням методу рандомізації: І
група - зі стенозами ВВСС; ІІ група - хворі з облітераціями ВВСС.
У свою чергу кожна група за методом лікування була поділена на дві
репрезентативні підгрупи порівняння. Розподіл хворих по групам відображений в
таблиці 2.1.2.
Таблиця 2.1.2
Розподіл хворих по групам
Групи хворих
Стенози ВВСС
Облітерації ВВСС
І А (n)
І Б (n)
ІІ А (n)
ІІ Б (n)
35
15
25
10
І А групу склали 35 хворих, яким було проведено тимчасову інтубацію за
оригінальною методикою; групу порівняння - І Б склали 15 хворих, яким була
проведена тимчасова інтубація за методикою Верба С.А., Боброва Н.Ф. [43].
За методикою Моторного В.В. [91] лакопротезування при повній облітерації ВВСС
прооперовано 10 хворих (ІІ Б група), за оригінальною методикою лакопротезування
– 25 пацієнтів (ІІ А група).
2.2. Методики обстеження
Обстеження хворих починали зі збору анамнестичних даних - характер скарг:
гострий біль, запалення, постійні гнійні виділення та стійка сльозотеча, або
повна відсутність скарг взагалі. Звертали увагу на ускладнення під час пологів,
на наявність чи відсутність почервоніння очей і коли воно з’явилось,
з’ясовувався час та причина виникнення сльозостояння, які природні фактори
(вітер, зміна температури навколишнього середовища, інші природні явища)
сприяють збільшенню чи навпаки зменшенню сльозотечі.
2.2.1. Загальне офтальмологічне дослідження включало огляд очних яблук та
придатків ока за допомогою бокового та фокального освітлення, визначення
гостроти зору по таблицях для перевірки гостроти зору Головіна – Сівцева,
біомікроскопію на щілинній лампі ЩЛ – 2 Б, огляд очного дна прямим
електроофтальмоскопом, дзеркальним офтальмоскопом ОЗ – 3, пальпацію придатків
ока та ділянки сльозового мішка. Збирався анамнез - уточнювалось чи лікувався
хворий з приводу сльозотечі, якщо так, то де і якими лікарськими засобами: очні
краплі, промивання сльозових шляхів, зондування чи оперативне втручання.
2.2.2. Обстеження сльозовідвідних шляхів починалось із зовнішнього огляду.
Грубі зовнішні зміни повік та ділянки сльозового мішка («мокре око») помітні
заздалегідь. Зверталась увага на краї повік, ріст вій, тонус та положення
(особливо нижньої) повік, контакт її з очним яблуком. Оцінювався тонус повіки -
швидкість повертання її на місце після відтягування донизу (вікова атрофія
нижньої повіки чи зменшення еластичності внаслідок частих витирань). Вивчалась
форма, розмір, положення сльозових точок по відношенню до сльозового озерця.
Діаметр сльозових точок мав значні варіації від 0,25 мм до майже непомітних
оком – в цьому випадку закрапували 3 % розчин коларголу, після чого під час
біомікроскопії за допомогою щілинної лампи вдавалося їх розрізнити. Мало
значення припухання, гіперемія, набряклість країв сльозової точки, як ознака
каналікуліту. Кілька разів в просвіті канальця виявлялись стороні тіла - вії
тощо. При обстежені сльозового озерця звертали увагу на наповнення його
сльозою, стан сльозового м’ясця, та півмісяцевої складки для виявлення ознак
перенесеного запалення, гіпертрофічних чи атрофічних змін.
При огляді ділянки сльозового мішка вивчався стан та колір шкіри над ним,
наявність чи відсутність набряку, припухлості.
При пальпації ділянки сльозового мішка вивчалось виділення зі сльозових точок,
при наявності якого диференціювався його характер.
2.2.3. Секреторна функція сльозопродукуючого апарату досліджувалась за
допомогою теста Ширмера. Визначалась довжина зволоження лакмусового паперу
через 5 хвилин.
2.2.4. При надходженні в стаціонар хворого зі скаргами на сльозостояння та
сльозотечу в першу чергу перевірявся стан прохідності СВШ, їх здатність
забезпечити фізіологічний рух сльози з кон’юнктивальної порожнини до порожнини
носа. Функціональна активність СВШ перевірялась проведенням носової та
канальцевої проби.
Носова проба у модифікації П.Е.Тихомирова [130] проводилась наступним чином – у
кон’юнктивальну порожнину інстилювалось 1 – 2 краплі 1 % розчину флюоресцеїну.
Хворому пропонувалось робити мигальні рухи повіками при злегка нахиленій вперед
голові і потім через кожну хвилину шмаркатись у марлеву серветку, або в нижній
носовий хід вводився злегка змочений ватний тампон на зонді. Оцінювалась носова
проба за наступними показниками: в разі зникання кольорово-забарвленої сльози з
кон’юнктивальної порожнини на протязі 3 хвилин - проба вважалась відмінною;
через 4 – 6 хвилин – добра; через 7 – 10 хвилин – уповільнена; після 10 хвилин
– дуже слабка. При відсутності фарби у порожнині носа через 30 хвилини –
негативна.
Для оцінки функції СК, їх прохідності та участі в активному відведенні сльози
нами проводилась канальцева проба Веста. У кон’юнктивальну порожнину впускалось
1-2 краплі 1 % розчину флюоресцеїну. Хворому пропонувалось
- Київ+380960830922