РОЗДІЛ 2
Методи та методика досліджень
2.1 Умови і методи одержання соломи льону для проведення досліджень
Для дослідження удосконаленої технології приготування трести, які проводились у м. Глухові, Сумської області протягом 2001-2006 рр., використано найбільш поширений в Україні сорт льону-довгунця Чарівний.
Сорт льону-довгунця Чарівний є середньостиглим, період вегетації 75 діб, вміст волокна в соломі 28-30 %, потенціальна врожайність соломи 6-8 т/га, волокна - 1,6-1,9 т/га ( в тому числі довгого 1,0-1,2 т/га), насіння - 0,8-0,9 т/га.
За удосконаленою технологією приготування трести, розстилання льоносоми проводилось без обчісування насіннєвих коробочок рис. 2.1.
а) б)
Рис. 2.1 Технологічні схеми одержання льонотрести:
а) - традиційна;
б) - удосконалена.
Вивчення удосконаленої технології приготування трести після розстилання льону-довгунця полягало у визначенні формуванні шару трести під час розстилання та проведення підбирання та обертання льоносоломи в процесі приготування трести, визначенні якісних показників волокна з трести одержаної в залежності від термінів розстилання. Метою цих досліджень було визначення оптимальних режимів роботи розстилаючи, підбираючих, обертаючих пристроїв, термінів розстилання та тривалості періоду вилежування льоносоломи до перетворення її у тресту.
У процесі приготування трести вивчали робочий процес макетного-зразка льонопідбирача-молотарки ПМЛ-1, а саме підбирання та обертання льоносоломи.
Відбір трести для аналізу проводили у польових умовах, безпосередньо на стелищі. Вологість відібраної трести не перевищувала 19%. Визначення показників якості трести та волокна проводили у лабораторних умовах інструментальним методом.
Враховуючи те, що у виробництві висота стеблостою льону-довгунця знаходиться у межах 70-80 см, під час досліджень орієнтувались на дану довжину стебел.
2.2 Методика визначення характеристики стрічки лляної трести
Характеристику стрічки визначали у двох місцях кожної повторності на трьохметрових відрізках. По середині стрічки натягували шнур з поділками відстань між якими дорівнювала 0,5 м, і визначали: ширину стрічки, кут відхилення стебел у стрічці, висоту розташування стрічки, довжину жмені. Стебла, що випадково опинилися за межами стрічки не враховували.
Ширину стрічки визначали шляхом додавання результатів замірів відстані заміром вліво і вправо від шнура вздовж основної маси стебел (від кореневих частин стебла до шнура і від шнура до верхівок). Заміри проводили лінійкою з похибкою не більше ±1 см.
Кут відхилення стебел у стрічках визначали між перпендикуляром до напрямку руху агрегату і напрямком в якому була зорієнтована основна кількість стебел в стрічці.
Розтягнутість стебел у стрічках за комлем визначали також на кожному з трьохметрових відрізків. Для цього відбирали по дві жмені стебел із стрічки масою 200 г кожна і визначали довжину жмені у відповідності з ГОСТ 24383. Розтягнутість визначали діленням середньої ширини стрічки на середню довжину жмені.
Відстань між стрічками визначали заміром відстані в десяти точках через рівні інтервали по довжині ділянки кожної повторності. Заміри проводили за допомогою рулетки ГОСТ 7502 з похибкою замірів не більше ±1 см.
Масу стебел на 1 м.п. стрічки визначали шляхом зважування трести та приведення до унормованої вологості, що дорівнює 19 % за формулою:
(2.1)
де G -фактична маса стебел з 1 п. м. стрічки, г;
W1 - фактична вологість, %;
WСТ - унормована, абсолютна вологість, %.
Абсолютну розтягнутість стебел за комлем визначали у відсотках за формулою:
де Lcm - ширина стрічки;
? - середня довжина стебел.
Збільшення розтягнутості стрічки F після перевертання по відношенню до розтягнутості вихідної стрічки визначали за формулою:
% (2.3)
де F1 - розтягнутість вихідної стрічки, раз;
F2 - розтягнутість стрічки після проходу машини, раз.
2.3. Визначення вологості трести
Для визначення вологості трести використовували вологоміри ВЛК-3 чи ВЛФ-1 або сушильний пристрій типу ВСЛК-1, ВУС-4 чи СШ-1 і ваги лабораторні з похибкою зважування не більше 0,1 г.
Визначення вологості трести проводили з використанням сушильного пристрою ВСЛК-1.
Жменю стебел льонотрести, відібрану для визначення вологості, звільняли від сміття і плутанини і розрізали на відрізки довжиною 190±3 мм, починаючи від кореневої шийки до верхівки. Відрізки стебел перемішували між собою і відбирали з них дві наважки масою 50±1 г кожна.
Стебла кожної наважки масою 50±1 г відібрані для визначення вологості, закладали у касети.
Одну касету з наважкою підвішували на гачок квадранта сушильного пристрою для висушування, а іншу розміщували у сушильну установку для попереднього підсушування.
Висушування підвішеної наважки в касеті проводили за температури в середині камери 100-1050 і вважали його закінченим через 5 хв. після зупинки стрілки квадранта.
Касету з висушеною наважкою знімали з гачка квадранту і на її місце підвішували наступну касету з попередньо підсушеною наважкою.
При визначенні фактичної абсолютної та відносної вологості льонотрести кожної наважки обчислювали як середнє арифметичне результатів трьох визначень до другого десяткового знака з наступним округленням результату до першого десяткового знака.
Абсолютну вологість (у %) визначали за формулою:
% (2.4)
де - маса вологої наважки;
- маса наважки після висушування
Відносну вологість (у %) визначали за формулою:
..% (2.5)
Визна