РОЗДІЛ 2
Структура та функціональні обов'язки воєводської адміністрації Києва у 1569 - 1648 рр.
2.1. Персональний склад та діяльність сенаторського корпусу Києва
Після укладання Люблінської унії, коли Київ в складі двуєдиної держави став підпорядковуватися Польському Королівству, найбільше змін відбулося у воєводській адміністрації, яка була уособленням центральної королівської влади у всьому воєводстві. Після переходу литовських земель під юрисдикцію Корони існуючу литовську систему влади було поступово замінено на коронну. Цей процес завершився прийняттям сеймової конституції у 1578 р., яка встановлювала земські уряди подібно до інших земель Малої Польщі [158, с. 84]. Було введено нові посади підчашого, чашника, підстолія та стольника - "котрих там раніше ніколи не бувало" [40, арк. 38 зв]. А формально санкціонувала всю нову ієрархію земських посад сеймова конституція 1611 р., згідно якої вона виглядала наступним чином (без сенаторських посад воєводи, каштеляна та біскупа) - підкоморій, староста, хорунжий, земський суддя, стольник, підчаший, підсудок, підстолій, чашник, ловчий, войський, земський писар, мечник [270, с. 475,490]. Відповідно до цієї системи, будувалася ієрархія і в Київському воєводстві. В цій ієрархії, як і скрізь у землях Речі Посполитої, всі уряди поділялися на дві нерівні групи - носії цих звань мали або реальні владу і вплив (підкоморій чи земський суддя), або це були тільки номінальні титули, що могли задовольнити хіба що шляхетське самолюбство (ловчий чи мечник).
Окрім того, існувала і неформальна ієрархія, згідно якої посада київського воєводи була найавторитетнішою на всьому південно-східному терені Речі Посполитої. Серед тридцяти двох "кріслових" воєвод, що входили до коронної ради, київський посідав одинадцяте місце, випереджаючи воєвод волинського, подільського і брацлавського. Тож посада київського воєводи ставала неформально лідеручою серед усіх посад новоприєднаних земель.
Система воєводської адміністрації міст у Великому Князівстві Литовському суттєво відрізнялася від польської. У місті Києві, зокрема, не існувало чіткої системи "врядів", яка була притаманна Польському Королівству, а було кілька найнеобхідніших посад - власне воєводи, воєводського намісника, городничого, ротмістра. Джерелами згадуються і досить архаїчні замкові "вряди" осмника, згадуваний у 1588 р. [156, с. 411] та тиуна. Діяльність останнього з яких, Миколи Стецького фіксується у 1616 р., коли він оскаржує неправомірні дії київського гродського суду [32, арк. 1] та у 1622 р., коли він входив до складу комісії щодо розмежування Овруцького і Мозирського повітів [157, с. 99]. Цей уряд безперечно є ремінісценцією часів Давньоруської держави, який зберігся багато в чому через литовську політику "nihil novo".- "нічого нового" Тож київська воєводська адміністрація мала не властиві для Польського Королівства уряди, що збереглися ще з княжих часів, і протягом кількох десятиріч залишалися в місті, поступово відмираючи. Отже, хоч формально було оголошено про уніфікацію адміністрації, але насправді до повної ідентичності Києва з іншими коронними містами було досить далеко.
Слід зазначити, що маючи спільного з Польським Королівством короля Сигізмунда ІІ Августа (з 1548 р.), влада Великого Князівства Литовського ще до Люблінської унії робила певні кроки у впровадженні в своїх містах певних елементів державної влади західного сусіда, але здійснювалося це досить повільно [317, с. 197]. У 1565 р. Сигізмундом ІІ Августом на території Великого Князівства Литовського було проведено земську реформу, якою вводилась система адміністративного устрою, запозичена у Польському Королівстві. Київське воєводство ділилося на чотири судові повіти - Київський, Мозирський, Житомирський та Овруцький, але уряд воєводи не було відділено від уряду старости, як це було зроблено на Брацлавщині [196, c. 41]. Відповідно до цієї практики, в Києві, у 1566 р. було офіційно введено посаду каштеляна [317, с. 108]. В своєму оригінальному значенні каштелян мав керувати ополченням головного повіту воєводства і заміщати воєводу під час відсутності останнього. У випадку з Києвом, він мав ще керувати й міським ополченням, але реально своїми функціональними обов'язками цей новий уряд увійшов в певну суперечність із вже існуючим в місті урядом городничого, ротмістра та підвоєводи. Київський городничий виконував ті ж самі функції з підтримання обороноздатності Київського замку, ротмістр у Києві очолював замкову залогу, а підвоєвода заступав воєводу під час відсутності.
Введення нової посади було неґативно сприйняте воєводою, який не платив каштеляну належної йому суми на утримання, що становило половину всіх прибутків воєводства, хоча у 1567 р. отримав королівський наказ не чинити каштелянові перешкод [210, с. 280].
На нашу думку, проведення цієї реформи пов'язано з підготовкою Сигізмунда ІІ Августа до об'єднавчої унії, і цей крок було зроблено для певної уніфікації всієї вертикалі королівської виконавчої влади у двох державах.
Достатньо цікаві метаморфози відбулися і з посадою київського ротмістра. Перед Люблінською унією та перші поунійні часи київські ротмістри є дійовими особами у різних міських справах. Так, у 1569 р. відбувся конфлікт між товаришами київського ротмістра Каспара Стужинського і керівником ще одного військового загону, який квартирував у місті Андрієм Лащем-Стримелецьким. Справа полягала в тому, що Лащ привласнив собі 280 кіп грошей, які поборця Вінницького повіту мав передати товаришам ротмістра Стужинського [176, с. 12,61]. Через десять років у червні 1579 р. міщани мали віддати п'ятьсот золотих "до рук урожоного Каспра Стужинського войського і ротмістра нашого київського" [145, c. 100].
У жовтні 1584 р. ротмістр київського замку Валентин Канінський скаржиться на київського воєводу, через те, що останній організував збройний напад своїх людей (татар) очолюваних гродським писарем Львом Верещакою на самого Канінського і його людей [161, с. 117-121].
Ці
- Київ+380960830922